Металургійна промисловість.

Металургійна промисловість виробляє чорні та кольорові метали. Продукцією чорної металургії є сплави заліза (чавун та різні марки сталі), кольорової — решта металів та їхні сплави.

Метали — один з основних видів конструкційних матеріалів. Для виробництва металу використовують багато компонентів. Насамперед, це руда (основна сировина), паливо, різні допоміжні матеріали. Виробництво металу — складний багатостадійний процес. Металургія є надзвичайно матеріало- та капітоломісткою галуззю. Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. в розвинутих країнах Заходу практично вся сталь виробляється в кисневих конвертерах і електропечах. За допомогою прямого відновлення заліза з| металізованих окатишів в світі виробляють понад 40 млн т стали.

Чорна металургія.

У першій половині ХХ ст. видобуток залізної руди територіально збігався з основними районами виплавляння чавуну та сталі й був зосереджений переважно в розвинутих країнах Європи та Північної Америки. Виняток становили країни, у яких родовища залізної руди були відсутні або до того часу виснажені (наприклад, Німеччина, Велика Британія). З часом відбулося поступове зміщення видобування залізної руди в нові регіони світу, насамперед у країни, що розвиваються, оскільки були розвідані нові великі родовища й навіть цілі басейни залізних руд. Значну роль у переорієнтації чорної металургії на нову сировинну базу відіграв і технічний прогрес морського транспорту, що привело до різкого зниження вартості транспортування руди. Багато країн змушені були істотно зменшити або зовсім припинити видобуток власної руди (Велика Британія, Німеччина, Франція, Іспанія, США). Інші країни, навпаки, розпочали швидко нарощувати темпи видобутку залізної руди з метою її подальшого експорту (Бразилія, Австралія).

Чорна металургія

На початку ХХІ ст. найбільше залізної руди видобувають в Китаї, Бразилії, Австралії.

Великими регіонами видобутку залізної руди в Бразилії став так званий «залізорудний трикутник» у штаті Мінас-Жерайс і басейн Серра-дус-Каражас у штаті Пара, в Австралії — басейни Хаммерслі та Інтерн Діндейл на крайньому північному заході країни. Бурхливий розвиток переживає залізорудна промисловість у Китаї та Індії. Китай видобуває руду для власних потреб, а Індія — для власних потреб і на експорт. Традиційно значну кількість залізної руди видобувають у Швеції та деяких африканських країнах (Південній Африці, Мавританії, Ліберії). На світовий ринок потрапляє 1/2 руди, що видобувається, при цьому 4/5 транспортується морем.

Найбільшими експортерами руди є Бразилія та Австралія (40 %), Індія, Канада, Південна Африка, Швеція, Ліберія, Венесуела, Мавританія. Великі імпортери — Японія, європейські країни (Німеччина, Бельгія? Люксембург, Франція, Італія, Великобританія, Польща, Чехія, Словаччина), США. Японія отримує залізну руду з Австралії, Бразилії, Індії, Південної Африки; Німеччина — з Бразилії, Швеції, Канади; США — з Канади, Ліберії, Венесуели.

Провідними світовими виробниками коксу є Китай, США, деякі європейські країни, Україна, Росія. Кокс зазвичай виробляють у місцях його використання.

Для виробництва якісної сталі або сталі із заданими властивостями широко засовують леговані метали. Найпопулярнішими легованими металами є молібден, вольфрам, марганець, хром, нікель, титан. Понад половину молібденових руд видобувають у США, 2/5 вольфрамових руд — у Китаї. Світовий видобуток марганцевих руд зосереджено в Південній Африці, Австралії, Бразилії, Габоні, Індії, Україні, Казахстані, Грузії. Хроміти видобувають у Південній Африці, Казахстані, Ірані, Туреччині, Індії, Зімбабве, Фінляндії, Бразилії, Албанії, на Філіппінах.

Виробництво чавуну та сталі на комбінатах повного циклу традиційно тяжіє до палива й сировини. При цьому зростає роль транспорту та споживача.

Про рівень розвитку чорної металургії в країні можна зробити висновки за такими показниками:

• обсяги виробництва сталі на душу населення. Світовими лідерами за цим показником є Люксембург (2-3 т, цю країну називають «сталевим герцогством»), Бельгія (1200 кг), Чехія, Словаччина, Південна Корея (по 950 кг), Японія (830 кг);
• співвідношення обсягів виробництва чавуну та сталі. Значне переважання обсягів сталі над обсягами чавуну свідчать про високий рівень розвитку чорної металургії. Особливо якісну сталь виробляють зазвичай з брухту. Тому країнам немає потреби створювати великомасштабне виробництво чавуну, а можна переробляти вітчизняний та імпортний брухт.

Для останніх років характерна тенденція в розвинутих країнах розвивати малі прокатні заводи. Початкові стадії виробництва чавуну («брудна металургія») витісняються в країни, що розвиваються. З 70-х років ХХ ст. поширення набула бездоменна («безкоксова») металургія — «мідрекс»

Для чорної металургії характерними є великі комбінати повного циклу. Найпотужніші з них розташовані у Фукуямі, Мідзусімі, Касімі (Японія)? Балтиморі, Трентоні, Буффало, Клівленді (США)? Магнітогорську, Липецьку, Нижньому Тагілі (Росія)? Дортмунді, Дуйсбурзі (Німеччина)? Кривому Розі (Україна).

На початку ХХІ ст. діяли такі найбільші компанії чорної металургії: «Арселор СА» (Люксембург, Франція, Іспанія), «Ніппон стіл» (Японія), «Інтернешенел стіл ґруп», «Нюкор», «USH-Юнайтед степс стіл» (США).

На металургійному підприємстві

Кольорова металургія.

Для виробництва важких кольорових металів зазвичай потрібні комбінати повного циклу. На розміщення такого виробництва вирішальний вплив мають сировинний та енергетичний чинники. Тільки для спеціалізованих підприємств з рафінування важких металів (наприклад, міді) характерне тяжіння до споживача.

Стадії виробництва кольорових металів майже завжди територіально розділені. Розміщення виробництва напівфабрикатів (наприклад, виробництво глинозему в алюмінієвій промисловості) визначаються сировинним та енергетичним чинниками? самого металу (алюмінію) — наявністю дешевої електроенергії? прокату — наявністю споживача.

Кольорова металургія

В останні роки географія кольорової металургії зазнала змін. Поступово відбулося зміщення «центрів тяжіння» цієї галузі в країни, що розвиваються. Ці країни володіють значними запасами сировини для кольорової металургії, зміцнюють власну енергетичну базу й мають потребу в кольорових металах.

Важливою галуззю кольорової металургії є алюмінієва промисловість. Алюмінію властиві легкість, міцність, висока електропровідність, теплопровідність, стійкість до корозії, що дозволяє використовувати його практично всюди. Завдяки цим властивостям алюміній називають «королем кольорових металів».

Сировина для виробництва алюмінію в більшості країн — боксити. Близько 85 % їхніх запасів зосереджено в латеритній корі вивітрювання, у приекваторіальній зоні. Найбільше бокситів видобувають в Австралії, Гвінеї, Бразилії, на Ямайці. Вони, а також США, Росія, Китай, Канада стали світовими лідерами з виробництва глинозему. Росія, США мають мало бокситів, у Канаді вони відсутні. Тут виробництво базується на привізній сировині.

У Росії алюмінієвою сировиною є також нефеліни. Європейські країни поступово припиняють видобування бокситів. Роль великих експортерів глинозему відіграють Австралія (1/3 світового видобутку), Гвінея, Ямайка.

Основними сферами використання алюмінію є авіа- та ракетобудування, харчова промисловість (тара), електроенергетика (дріт).

На початку ХХІ ст. найбільшими компаніями алюмінієвої промисловості є «Алкоа» (США), «Алкан» (Канада), «Пешине» (Франція), «Базовий елемент» (Росія).

Другою за значенням галуззю світової кольорової металургії є мідна промисловість. Мідь має добру електро- і теплопровідність. Для цієї галузі характерне територіальне розділення виробничих стадій. Чим вища стадія переробки, тим менша її частка припадає на країни, що розвиваються.

У виробництві концентрату мідних руд значну роль відіграють країни, що розвиваються, — Індонезія, Китай, Філіппіни в Азії? Замбія, Демократична Республіка Конго в Африці? Чилі, Перу, Мексика в Латинській Америці? Папуа-Нова Гвінея в Океанії. Серед розвинутих країн значними запасами мідних руд володіють США, Канада, Австралія та Польща. На мідні руди багаті Росія та Казахстан. Ці країни також належать до числа світових лідерів з виробництва мідного концентрату.

Крім перелічених країн (сюди не входить Папуа-Нова Гвінея), великими світовими виробниками чорнової міді (вміст металу 95 %) є також Японія, Німеччина, а рафінованої міді (вміст металу 99,9 %) –– Бельгія, Південна Корея. У Демократичній Республіці Конго рафіновану мідь не виробляють. Усю чорнову мідь вона направляє на перероблення до Бельгії.

Основні споживачі міді –– це галузі виробництва електротехніки, електроніки. Найбільше міді використовують розвинуті країни й деякі країни, що розвиваються (Китай, Південна Корея, Бразилія, Індія). Японії, Німеччині, США, Китаю власної міді не вистачає, тому вони її імпортують.

Виробництво цинку й свинцю традиційно орієнтовано на сировину, тому найбільшими їх виробниками є Австралія, Китай, Канада, США, Перу й Мексика, які володіють найбільшими запасами поліметалічних руд. Найбільшу кількість свинцю й цинку використовують у розвинутих країнах (у США, Японії, Німеччині) та деяких країнах, що розвиваються (у Китаї).

Основною сферою споживання цинку є автомобільна промисловість. 60 % свинцю також використовують в автомобільній промисловості, решту — у хімічній.

Виробництво нікелю розвинуте в Канаді (25 % світового виробництва), Росії (20 %), Австралії та Новій Каледонії. Наприкінці ХХ ст. до цих країн приєдналися Куба, Домініканська Республіка, Філіппіни. Основою сферою використання нікелю є чорна металургія — легування й покриття сплавів.

Найбільшими світовими виробниками олова є країни Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Найбільше олова використовують у виробництві жесті, а також в електротехніці й електроніці.

Виробництво срібла й золота в значній мірі розпорошене. За видобутком срібла ще з ХV-ХVІ ст. пальму першості здобули латиноамериканські країни (Мексика, Перу, Чилі, Болівія). Географія видобутку золота ширша. Понад 100 років потужним виробником золота є Південна Африка. Багато золота видобувають в африканських країнах (наприклад, у Гані), а також у країнах Латинської Америки, Північної Америки й Австралії. Значну кількість золота видобувають у Росії й Узбекистані.

На сьогодні значну частину срібла йі золота видобувають не з власних родовищ, а паралельно з іншими металами. Хоч основну частину золота забезпечують корінні родовища («золоті жили»), зростає роль розсипних родовищ. Майже 2/3 срібла використовують у фотохімії, решту — в електротехніці, електроніці, ювелірній промисловості, а також для виробництва монет, медалей. Більшу частину золота направляють на виробництво злитків та монет. Істотно менші обсяги його споживання в ювелірній промисловості (близько 300 тонн на рік) та електроніці.

З усього золота, яким нині володіє людство (120 000 т), 2/3 має латиноамериканське походження.

Видобуток алмазів, іншого коштовного й напівкоштовного каміння відносять до кольорової металургії. Традиційно світовими лідерами за видобутком алмазів є країни Африки (Південна Африка, Намібія, Ботсвана, Ангола, Демократична Республіка Конго). У другій половині ХХ ст. великомасштабний видобуток алмазів розпочав СРСР (продовжила Росія), а наприкінці ХХ ст. — Австралія.

Із 94 млн каратів видобутих алмазів, понад половину використовують у виробництві інструментів (різальних, полірувальних), решту — в ювелірній промисловості. Майже 3/4 використовуваних алмазів –– штучні. Існують багаті традиції огранки ювелірних алмазів в Індії, Нідерландах, Бельгії, Ізраїлі.

Для світового ринку алмазів характерна наявність одного покупця — компанії «Де Бірс» (Південна Африка). Інші алмазовидобувні компанії для того, щоб збути свій товар, повинні укласти з нею відповідний контракт.

Машинобудування світу.

Машинобудування світу –– це провідна галузь, частка якої за вартістю становить близько 1/3 світової промислової продукції. Воно значною мірою визначає загальні напрями науково-технічного прогресу. Кінцевим продуктом галузі є обладнання (понад 1 млн різновидів) для всіх без винятку галузей господарства. Машинобудування також працює на задоволення потреб індивідуального користувача.

«Батьківщиною» машинобудування цілком справедливо називають Велику Британію. Ця галузь почала тут розвиватися ще наприкінці ХVІІІ ст. На початку ХІХ ст. машинобудування стало поширюватися в країнах Західної Європи (Нідерланди, Франція, Німеччина) і США, наприкінці ХІХ ст. — у країнах Центральної та Східної Європи, Латинської Америки, у Російській імперії, а на початку ХХ ст. — по всьому світу.

На розміщення підприємств різних галузей машинобудування впливають такі фактори: рівень розвитку науки; наявність трудових ресурсів (зокрема кваліфікованих), сировини (конструкційних матеріалів, насамперед, металу), споживача. Також відіграють значну роль спеціалізація та кооперація.

Оскільки будь-яку машину виготовляють шляхом складання (монтажу) з великої кількості деталей, машинобудування технологічно поділено щонайменше на дві стадії: виробництво комплектаційних деталей і складання готової продукції з комплетаційних деталей. Виробництво сучасних комплектаційних деталей, вузлів та механізмів наукомістке, технологічно складне й під силу тільки розвинутим країнам. Складати машини з комплетаційних частин можуть і в країнах середнього рівня розвитку. Тут достатньо використовувати трудові ресурси із середньою базовою освітою, навчені певним операціям. Саме цей факт вплинув на поширення машинобудування в другій половині ХХ ст.

Сьогодні світовими лідерами в галузі машинобудування є розвинуті країни. США, Японія, Німеччина виробляють практично весь відомий спектр машинобудівної продукції. При цьому США спеціалізуються на виробництві потужних суперкомп’ютерів (серверів) та авіакосмічної техніки; Японія — складної побутової техніки, електроніки, автомобілів, морських суден, промислового обладнання й робототехніки; Німеччина — промислового обладнання (насамперед електротехнічного), автомобілів, поліграфічного обладнання. Франція, Велика Британія, Італія також виробляють значну кількість машинобудівної продукції. Останнім часом до світових лідерів машинобудування долучилася Південна Корея. Невеликі країни Західної Європи мають незначні обсяги виробництва машинобудівної продукції. Проте, враховуючи її високу якість, вони здатні контролювати значну частку ринку. Наприклад, Швейцарія спеціалізується на виробництві високоточних металорізальних верстатів, годинників, обладнання для млинів; Австрія продукує гірськодобувну техніку й обладнання для целюлозно-паперової промисловості; Нідерланди — електротехнічне обладнання; Данія — промислові холодильники й морські риболовні судна; Швеція — промислову електротехніку й автомобілі, Фінляндія — плавучі бурові платформи й стільникові телефони.

Першим регіоном країн, що розвиваються, в якому з’явилося машинобудування, була Латинська Америка. Ця галузь створювалася тут за безпосередньої участі розвинутих країн і була спрямована насамперед на задоволення потреб самого регіону. Нині у великих країнах регіону є практично всі відомі галузі машинобудування. Крім того, деякі країни (передусім Мексика та Бразилія) стали нарощувати виробництво продукції на експорт.

У країнах Східної та Південно-Східної Азії розвиток машинобудування розпочався тільки в 60-ті роки ХХ ст. Воно також створювалося за допомогою розвинутих країн, але було орієнтоване на експорт. Протягом останніх десятиліть Південна Корея, Тайвань, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія стали потужними виробниками побутової техніки, електроніки, засобів зв’язку, а також легкових автомобілів та інших транспортних засобів. У 80-ті роки ХХ ст. машинобудування поширилося в Китаї, Індії, Туреччині, Ірані та «найбільш підготовлених» африканських країнах — Нігерії, Єгипті, Марокко, Алжирі.

Про рівень розвитку машинобудування в тій чи іншій країні можна судити за показниками обсягів експорту продукції галузі (у млрд дол. США) і часткою продукції галузі в експорті країни. Світовими лідерами за абсолютними показниками є розвинуті країни. США, Німеччина, Японія – традиційно найбільші експортери продукції машинобудування. За ними йдуть країни Європи та Канада. У 80-ті роки ХХ ст. лідерами стали Південна Корея, Сінгапур, Сянган, Тайвань, у 90-ті — Китай, Мексика, Малайзія.

За часткою продукції в експорті лідирують США, європейські країни (передусім західноєвропейські — Німеччина, Велика Британія, Швеція, деякі країни Центрально-Східної Європи — Чехія й Угорщина). У 80-ті роки ХХ ст. на перше місце вийшла Японія. Згодом до лідерів приєдналися Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Малайзія, Філіппіни. Це пояснюють тим, що в 70-80-ті роки в ці країни перемістилися цілі галузі світового машинобудування.

Машинобудування та металообробка

Виробництво металорізальних верстатів і металооброблювального обладнання – одна з провідних галузей світового машинобудування, географія якої за останні півстоліття пережила кардинальні зміни. Якщо раніше лідерами були такі країни, як США, Німеччина, Швейцарія, Італія, то згодом США майже повністю поступилися Японії, Тайваню, Китаю. Зберегли свої позиції Німеччина, Швейцарія, Італія. Японія та Німеччина спеціалізуються на виробництві складних верстатів і потужних потокових ліній, Швейцарія — високоточних верстатів, Італія, Тайвань, Китай — інших сучасних верстатів. Частка експортованої продукції верстатобудування найвища у Швейцарії (90 %), на Тайвані та в Німеччині (2/3). Потужними виробниками роботів і фототехніки є Японія та Швеція.

Серед галузей транспортного машинобудування автомобілебудування займає провідні позиції. Воно зародилося наприкінці ХІХ ст. в Європі, а згодом швидко проникло у США.

Революцією в автомобілебудуванні стало винайдення й упровадження на заводі Г. Форда першого у світі конвеєра (1913). Розподіл праці на низку вузькоспеціалізованих стадій дозволив скоротити час складання одного автомобіля з 12,5 год до 93 хв, тобто майже у 8 разів. На цьому ж заводі розпочали широко використовувати чорну фарбу, яка сохла швидше за інші.

Успіх Японії на світовому автомобільному ринку пояснюють тим, що вона зробила ставку на виробництво економічних малолітражних автомобілів. За часом цей факт збігся зі світовою нафтовою кризою, тому економічність перетворилася на важливий чинник збуту продукції.

У першій половині ХХ ст. у США виробляли до 80 % усіх автомобілів світу. У 50-ті роки ХХ ст. автомобілебудування поширилося на більшість європейських та латиноамериканські країни, а в 70-ті роки — на Японію. Наприкінці ХХ ст. автомобілебудування поширилося на всі регіони світу.

На межі ХХ-ХХІ ст. США повернули собі лідерство у світовому автомобілебудуванні. Значні обсяги виробництва зберігають Японія, Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія, Канада. Різко підвищили виробництво автомобілів Південна Корея, Іспанія, Мексика, Бразилія. Бурхливий прогрес переживає автомобілебудування в Китаї та Індії.

Лідирують за обсягами продажу автомобілів американський ринок (щорічно на ньому реалізують 16-17 млн нових автомобілів і близько 50 млн таких, що були в користуванні), європейський (14-15 млн) і японський (4-4,5 млн). Швидко зростають китайський та індійський автомобільні ринки.

Найбільші автомобілебудівні компанії світу: американські «Дженерал моторс» (володіє торговими марками або великими пакетами акцій компаній «Шевроле», «Понтіак», «Олдсмобіл», «Б’юік», «Кадилак», «Сатурн», «Опель/Воуксхол», «СААБ-Сканья», «Деу мотрз») та «Форд моторз» («Мерк’юрі», «Лінкольн», «Астонн Мартін», «Ленд ровер», «Ягуар», «Вольво», «Мазда»), німецько-американська «Даймлер Крайслер» («Додж», «Плімут», «Джип», «Смарт», «Міцубіші моторз», «Хюндай моторз», «Кіа моторз»), німецькі «Фольксваген» («Ауді», «СЕАТ», «Шкода», «Бентлі», «Бугатті», «Ламборджіні») та «БМВ» («Міні», «Роллс Ройс»), японські «Тойота моторз» і «Хонда», французькі «Рено» й «Пежо», а також італійська «Фіат».

Провідні позиції у світовому невійськовому суднобудуванні тривалий час займали європейські країни: спочатку Нідерланди, згодом Великобританія. Навіть у середині ХХ ст. майже 1/2 усіх морських суден сходили зі стапелів британських верфей (зокрема, Глазго й Белфаста). У наступні роки основний центр світового суднобудування перемістився до Східної Азії. Сьогодні на верфях Південної Кореї та Японії виробляють понад 3/4 світових морських суден. Швидко нарощують виробництво суден Китай і Тайвань, а європейські країни, в тому числі й Велика Британія, навпаки, скорочують.