§1. Соціально-економічна географія світу.

Упродовж вивчення теми Ви з’ясуєте:

• що вивчає соціально-економічна географія світу;
• завдання шкільного курсу «Соціально-економічна географія світу»;
• причини формування історико-географічних регіонів світу.
• з яких джерел можна здобувати географічні знання;
• які методи використовує соціальна й економічна географія на сучасному етапі розвитку науки;
• з іменами яких вчених пов’язано становлення економічної та соціальної географії світу.

§1. Соціально-економічна географія світу.

Соціально-економічна географія світу

Географія виникла в давні часи для вирішення щоденних потреб у підтриманні життя людини, веденні господарства. Вона розпочиналась зі знань про навколишню місцевість. Сучасна географія – це система наук про складні взаємопов’язані територіальні об’єкти природи та суспільства, закономірності їхнього розвитку та організації.

На початку ХХІ ст. в світі немає жодної території чи країни, які були б самодостатніми, не залученими до прийняття спільних рішень щодо найрізноманітніших міжнародних питань. Успішність такої співпраці в певній мірі залежить від повноти та глибини знань про розміщення й розвиток населення та господарства не тільки окремої країни, але й усього світу.

Соціально-економічна географія світу – складова суспільно-географічної науки, що вивчає територіальну організацію людського суспільства, яка включає питання територіальної організації світового господарства, зокрема природно-ресурсний потенціал, населення, господарство, міжнародні економічні відносини, політико-географічні процеси.

Вихідними поняттями кожної науки є об’єкт і предмет її дослідження. Об’єктом дослідження називають те, на що направлена пізнавальна й дослідницька діяльність. Предметом дослідження є досліджувані аспекти, властивості, відношення, характерні для наукового пізнання.

Об’єктом вивчення соціально-економічної географії світу є світове господарство та його складові компоненти, а предметом – їх територіальна організація.

Соціально-економічна географія світу має дві складові – загальну (географію світового господарства) та регіональну (географія окремих історико-географічних регіонів та країн).

Соціально-економічна географія світу як фундаментальна наука займається розробкою наукових засад просторової організації суспільства, його вдосконалення, вивчення територіальних суспільних систем.

Географічна наука – це відкрита система, пов’язана з філософією, історією, економікою, біологією, геологією, математикою, соціологією та іншими науками, що пов’язані з розвитком суспільних відносин, функціонуванням продуктивних сил, науково-технічним прогресом. Соціально-економічна географія тісно пов’язана з фізичною географією, економічною теорією, галузевою економікою, країнознавством, географією світового господарства, статистикою, демографією, етнографією, географією населення, політичною географією, геополітикою, рекреаційною географією, економічною картографією.

Шкільний курс «Соціально-економічної географії світу» має на меті показати тісні економічні, політичні, культурні взаємозв’язки між державами; сформувати уявлення про цілісність і неподільність світу, забезпеченість природними ресурсами, особливості населення, процеси формування сучасної політичної карти світу, світове господарство та тенденції його розвитку, актуальні проблеми людства.

Історія становлення і розвитку соціально-економічної географії світу.

Елементи соціально-економічних географічних знань були наявні ще в античній географії. зокрема у працях видатних вчених епохи Давньої Греції та Давньому Римі – Геродота (490-425 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.). Страбона (64 до н.е. – 23 рр. н.е.), Птолемея (90-160). Виокремленню економічної географії як самостійної науки та дисципліни на рубежі ХУІ-ХУІІ ст. сприяли бурхливий розвиток продуктивних сил та епоха географічних відкриттів. У ХУІІІ ст. сформувались перші економіко-географічні наукові школи – німецька школа описового державознавства (школа камеральної статистики), французька школа географії людини, російська школа економічної географії. Найвидатнішим представником тодішньої географії є німецький географ Александр Гумбольт (1769-1859) – фундатор наукового країнознавства. Країнознавча спрямованість французької школи географії людини пов’язана з Відалем де ла Бланшем (1845-1918). Утвердженню російської школи економічної географії сприяла діяльність Михайла Ломоносова (1711-1765), Петра Семенова-Тянь-Шанського (1827-1914), Миколи Міклухо-Маклая (1846-1888), Миколи Баранського (1881-1963), Миколи Колосовського (1891-1954), Івана Вітвера (1891-1966).

Українська економіко-географічна школа тривалий час розвивалась у лоні географії Російської імперії, згодом Радянського Союзу. Проте вже у ХУІІІ-ХХ ст. можна говорити про окрему школу українських економіко-географів, які належать до двох напрямів – антропогеографічного та економічного. Серед них Василь Григорович-Барський (1701-1747), Павло Чубинський (1839-1884), Антін Синівський (1866-1951), Степан Рудницький (1877-1937), Валентин Садовський (1886-1947), Георгій Кравченко (……).

Після першої світової війни у ХХ ст. інтерес українських географів до вивчення країн світу зазнав спаду, в центрі соціально-економічних досліджень була територія України. Проголошення у 1991 році незалежності України дало поштовх у розвитку економічної та соціальної географії світу. Найплідніше у цій галузі працюють наші сучасники – професори провідних університетів України: Петро Масляк, Ярослав Олійник, Анатолій Степаненко, Борис Яценко, Євген Качан.

Історико-географічні регіони світу.

Держави та території світу характеризуються природними, господарськими, соціальними відмінностями, сформованістю регіональних ринків, залученістю до географічного поділу праці, історією і культурою. Формування історико-географічних регіонів світу пов’язано з історією розвитку, типом цивілізації, що склалась, закономірностями етнічних процесів, функціонуванням господарства. Поділ усієї території світу на історико-географічні райони є природним, має наукове та практичне значення, полегшує систематизування знань про світ.

Динаміка змін у світовому соціальному, економічному та політичному житті зумовлює відсутність єдиного підходу у виділенні історико-географічних регіонів. Наведемо найбільш широко вживаний поділ території світу.

Найбільшими елементами в цьому поділі є частини світу, що мають постійне населення (Європа, Азія, Америка, Африка, Австралія та Океанія), в межах яких за ознаками географічної єдності та спільності історичного розвитку виділяються менші елементи – історико-географічні регіони та субрегіони.

В Європі виділяють Західну, Центральну, Східну Європу. Окремі географічні джерела поділяють Європу ще й на Північну таСередземноморську, Східну та Південно-Східну. Азія поділяється на Північну (Сибір і далекий Схід), Східну, Південно-Східну, Південну, Південно-Західну (або Близький та Середній Схід) та Центральну Азію. В Америці виділяють Англо-Америку та Латинську Америку, що включає країни Центральної Америки, Вест-Індії та материка Південна Америка. Країни Африки становлять єдиний історико-географічний регіон, проте їхні географічні особливості дозволяють виділити Північну, Західну, Центральну, Східну, Південну Африку. До Австралії та Океанії входять материк Австралія та всі острівні держави і території Тихого океану.

У світі виділяють такі основні субрегіони: в Європі – Скандинавія (Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія), Прибалтика (Латвія, Литва, Естонія),Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан); в Азії - Близький Схід, розташований на межі Азії та Північної Африки (Єгипет, Судан, Ізраїль, Сирія, Ліван, Туреччина, Ірак, Кіпр, країни Аравійського півострова і держави Перської затоки); Середній Схід (Іран, Афганістан), Середня Азія(Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія); Далекий Схід (схід Росії, Китай, Північна Корея, Південна Корея, Японія, Монголія, Тайвань); в Африці - Сахель (Мавританія, Сенегал, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, Чад, Судан, Ефіопія, Сомалі); Магриб (Туніс, Алжир, Марокко) або Великий Магриб (Туніс, Алжир, Марокко, Лівія, Мавританія, Західна Сахара); країни східного узбережжя Середземного моря – Левант(Сирія, Ліван, Ізраїль, Палестина).

Історико-географічні регіони

Словник термінів і понять Антропосфера – земна сфера, де живе людство. Вона складається з географічного середовища, техносфери (соціосфери) й суспільства в його різних територіальних формах. Географічний простір (середовище) – складний земний планетний простір, розташований на конкретній території, який розвивається в часі й охоплює всі сфери географічної оболонки: літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу, соціосферу, освоєний людиною та залучений до господарського використання. Економічний простір – територіальна сукупність господарських зв’язків. Техносфера – частина біосфери, докорінно перетворена людиною на технічні та техногенні об’єкти. Суспільство – сукупність людських індивідів, об’єднаних для задоволення соціальних потреб. Регіон – певна історико-географічна область, що об’єднує території не менше двох країн, має конкретно визначені межі й подібні природні, історичні, соціально-культурні та господарські особливості. Історико-географічний регіон світу – порівняно цілісна територія в історичному, географічному, політичному, культурному та господарському аспектах.