Hаpод Укpаїни, Молдови, Белаpyсі
Економічний і політичний розвиток, природні та історичні особливості України відбилися на характері зростання, склад та географії її населення. Найбільший вплив у радянський час надали соціально-економічні перетворення, особливо соціалістична індустріалізація і колективізація, возз'єднання українських земель і наслідки Великої Вітчизняної війни.
Незважаючи на величезні втрати, викликані війнами (першою світовою, громадянською і особливо Великою Вітчизняної), населення України з 1913р. по 1989р. виросло з 35,2 млн. чоловік до 51,4 млн. чоловік.
Українське населення становить 7 \ 10 населення країни. Найбільш висока питома вага українців у Чернігівській, Полтавській, Київській, Черкаській, Вінницькій, Волинській, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській областях.
Майже 97% населення України належить до слов'янської мовної групи - це українці (72,7%), росіяни, білоруси, поляки, болгари. Також в національний склад України входять: Євреї, молдавани, угорці, румуни, греки і кримські татари.
У сільських місцевостях степових районів значна прошарок росіян (особливо в Криму, де число російських переважає; в областях, прикордонних з Росією), молдаван - у Придністров'ї, білорусів - в Поліссі.
В даний час основну частину міського населення становлять українці. Найбільш значна прошарок росіян (30 - 40%) серед міського населення Донбасу, Харківської та Херсонської областей; лише в містах Криму російські переважають.
Величезні втрати населення Білорусії в результаті фашистської окупації під час Великої Вітчизняної війни привели до того, що навіть в 1970 році Білорусія повністю ще не відновила чисельність населення 1940 року. Але в порівнянні з 1913 роком (6899 тис. чоловік) чисельність населення Білорусі до 1989 року зросла на 47,1%. Білоруси в населенні країни складають 77,8%, решта населення - росіяни, поляки, євреї, українці.
Населення Молдови обчислюється в 4,3 млн. чоловік. Молдавани становлять 3 \ 5 населення країни. В основному вони живуть у центральних районах. У Молдавії багато українців і росіян.. Українці живуть в містах і селах на півночі, у Придністров'ї та на південно-сході; росіяни - в містах і частково в селах Північного Придністров'я. З інших національних груп є болгари і гагаузи, живуть у південних районах.
(За книгою Економічна географія СРСР. Союзні республіки (крім РРФСР). Під редакцією М. П. Нікітіна, Є. Д. Прозорова, Б. А. Тутихін. Видання 4-е, доповнене і перероблене. Москва "Освіта" 1974 рік.
Дані перераховані на 1989 рік.
1. Чисельність і динаміка народів, що проживають на Україні, в Білорусії і в Молдавії
України
Національний Чисельність (тис. людина) 1989 до 1979
склад 1979 1989 (у%)
українці 36489 37419 102,5
російські 10472 11356 108,4
євреї 633486 76,9
білоруси 406440 108,4
молдавани 294325 110,5
болгари 238234 98,1
поляки 258219 84,9
угорці 164163 99,2
румуни 122135 110,7
греки 104 99 94,7
крим. татари липня 1947 в 7,1 разів
Білорусія
Національний Чисельність (тис. людина) 1989 до 1979
склад 1979 1989 (у%)
білоруси 7568 7905 104,4
російські 1134 1342 118,3
поляки 403418 103,6
українці двісті тридцять одна тисяча двісті дев'яносто один 126,0
євреї 135112 82,6
Молдова
Національний Чисельність (тис. людина) 1989 до 1979
склад 1979 1989 (у%)
молдавани 2526 2795 110,7
українці 561600 107,1
російські 506562 111,1
гагаузи 138153 111,2
болгари 81 88 109,6
У таблицях, наведених вище, показаний ранжируваний за чисельністю список народів, що проживають на Україні, в Білорусії і в Молдавії; розрахована динаміка за міжпереписний період (1989 рік до 1979 року).
За останній міжпереписний період найбільш сильно на Україну збільшилася чисельність кримських татар. Зросла також чисельність румунів, молдаван, росіян, білорусів і самих українців. Але, в той же час, зменшилась чисельність угорців, болгар, греків, поляків і євреїв.
У Білорусії за цей час (1979 - 1989 р. г.) Зросла чисельність українців (на 26%), росіян (на 18%), самих білорусів та поляків. Знизилася тільки чисельність євреїв.
Що стосується Молдови, то там чисельність всіх народів, що входять у національний склад країни (молдавани, українці, росіяни, гагаузи, болгари), збільшилася.
У 1979 - 1989 р. г. відбувався процес стягання "корінних" народів в межі своїх національних утворень. Цим можна пояснити збільшення чисельності українців на Україну (на 2,5%), білорусів у Білорусії (на 4,4%) і молдаван у Молдавії (на 10,7%).
У той же час, чисельність українців, білорусів і молдаван зростала і за межами своїх республік, що можна пояснити як механічними пересуваннями, так і етнічними процесами. Цими ж причинами можна пояснити збільшення чисельності румунів на Україну, а гагаузів і болгар - в Молдавії.
У результаті взаємодії трьох факторів (вони названі в порядку значимості) - неоднакового рівня природного приросту, міграцій населення і процесів природної асиміляції і на Україну, і в Білорусії, і в Молдові збільшилася чисельність росіян.
Для поляків характерно особливо сильне територіальне змішання з іншими етносами, тому їх чисельність у Білорусії зросла не дуже значно, а на Україну знизилася на цілих 15,1%.
Зменшення чисельності євреїв і на Україну, і в Білорусії пояснюється цим же, а також досить значним виїздом їх з країн у зв'язку зі зростанням національної напруги, різким погіршенням економічного становища.
З тих же вищезгаданих причин, на Україну зменшилася чисельність болгар, угорців і греків.
2. Концентрація народів у своїх адміністративно-територіальних одиницях (АТО) і її зміни за міжпереписний період
Наведена нижче таблиця допомагає виділити народи з максимальним і мінімальним коефіцієнтом концентрації, визначити тенденції динаміки.
Чисельність даного народу в цілому по колишньому СРСР
Країна Коефіцієнт концентрації
1979 1989
Україна 0,8617 0,8469
Білорусія 0,7997 0,7877
Молдавія 0,8511 0,8331
Як видно з таблиці, і в 1979 і в 1989 роках народом з максимальним коефіцієнтом концентрації були українці, а з мінімальним - білоруси. За міжпереписний період концентрація корінного населення і на Україну, і в Білорусії та в Молдові зменшилася. На Україну вона зменшилася на 0,0148; у Білорусії - на 0,0120, а в Молдові - на 0,0173. Отже, в Білорусії концентрація корінного населення зменшувалася більш інтенсивно, ніж на Україну і в Молдавії, а в Молдові менш інтенсивно, ніж на Україні і в Білорусії.
Зміна концентрації можна пояснити тим, що в 1979 -1989 роках вже починався, який став у 90-ті роки особливо помітним, відтік населення з Україною, з Білорусії і з Молдови в Росію. Те, що концентрація "корінного" населення в Білорусі зменшилася найбільш сильно, пояснюється відпливом населення з Білорусі не тільки в Росію, але і на Україні.
Але все ж таки дуже сильно знизитися концентрація "корінного" населення ні на Україну, ні в Білорусі, ні в Молдові не могла. Цьому заважало що почалося в ці роки повернення "корінного" населення в свої національні освіти з інших республік СРСР, викликане міжетнічними протиріччями: Загостренням конкуренції на ринках праці з населенням титульних національностей, разгорание національних конфліктів у ряді республік колишнього СРСР, а також їх високою нестабільністю політичного, економічного та екологічного розвитку.
3. Ступінь однорідності населення на Україну, в Білорусії і в Молдові
Наведена нижче таблиця дозволяє виявити, чи є титульна нація переважної за чисельністю в своїй АТО.
Загальна чисельність населення АТО
Країна Коефіцієнт однорідності
1979 1989
Україна 0,7355 0,7272
Білорусія 0,7940 0,7787
Молдавія 0,6394 0,6448
Як видно з таблиці, за міжпереписний період на Україну і в Білорусії частка "корінного" населення зменшилася, причому в Білорусії сильніше, ніж на Україну. У Молдові ж в 1979 році частка "корінного" населення була значно нижчою, ніж на Україні і в Білорусії. Проте до 1989 року частка "корінного" населення в Молдові зросла, але все ж не настільки, щоб перевищити рівень такої на Україну і в Білорусії.
Зменшення або збільшення частки титульної нації в населенні країни можна пояснити міграціями, зміною природного приросту і процесами природної асиміляції.
Україна. Зменшення частки титульної нації на 0,0083 у населенні України за міжпереписний період викликано: Збільшенням частки росіян (на 0,0097) і білорусів (на 0,0004) в населенні України у зв'язку з неоднаковим рівнем природного приросту, міграцією населення та процесами природної асиміляції; збільшенням частки молдаван (на 0,0004) і румун (на 0 , 0002) у населенні України, що викликано механічними пересуваннями, А також етнічними процесами; - збільшенням на 0,0007 частки кримських татар у населенні країни.
Хоча в 1979 - 1989 роках і відбувався процес стягання "корінного" населення в межі своїх національних утворень (завдяки цьому чисельність "корінного" населення України збільшилася на 2,5%), але все ж таки великий приплив у країну осіб інших національностей привів до зменшення частки титульної нації в населенні України.
Білорусія. Зменшення частки титульної нації на 0,0153 у населенні Білорусії за міжпереписний період пов'язане із збільшенням частки українців (на 0,0044) і росіян (на 0,0132) у населенні Білорусії, що викликано неоднаковим рівнем природного приросту, міграцією населення та процесами природної асиміляції.
Зниження частки титульної нації в населенні Білорусії за міжпереписний період не зміг перешкодити відбувався в цей час процес стягання "корінних" народів в межі своїх національних утворень (завдяки цьому чисельність "корінного" населення Білорусії збільшилася на 4,4%), Але як не можна більш сприяв що мало місце від'їзд населення (в тому числі і "корінного") на Україні і в Росію.
Молдова. Збільшення частки титульної нації на 0,0054 за міжпереписний період у населенні Молдови викликано зниженням частки українців (на 0,0035) і болгар (на 0,0002), що було пов'язано з почався відтоком осіб цих національностей з Молдавії, а також зміною природного приросту і процесами природної асиміляції в цих народів.
Частка росіян і гагаузів в населенні Молдови збільшилася за міжпереписний період на 0,0015 і 0,0003 відповідно, але не могла суттєво вплинути на зміну частки титульної нації в населенні Молдови, так як молдавани в 1979 році становили за своєю чисельністю 0,63 населення країни , а в 1989 році 0, 64 населення країни; тобто в 1979 - 1989 роках молдавани були народом, переважаючим за чисельністю в населенні свого територіального утворення.
4. Сучасний стан міжнаціональних відносин на Україні, в Білорусії і в Молдавії
До справжнього моменту швидкі темпи урбанізації, міграційні процеси і зростання числа міжнаціональних шлюбів на Україну, в Білорусії і в Молдові сприяли асиміляційним та інтеграційним процесам. Як вважає професор А. Т. Хрущов, особливо це помітно у зміні рідної мови у національних груп, які живуть за межами своїх держав (тобто коли державна мова країни починає вважати рідною мовою не тільки "корінне" населення, а й народи, що займають меншу частку в чисельності населення країни). Також, в даний момент спостерігається повернення в свої республіки українців, білорусів, молдаван та інших, так званих, "російськомовних" народів з інших держав колишнього СРСР, що значною мірою пов'язано з незнанням ними титульної мови цих держав, Який з проголошенням незалежності став у багатьох з них єдиною державною мовою, з побоюваннями втратити право на громадянство на Україну, в Білорусії і в Молдавії чи залишитися взагалі без громадянства, а також внаслідок поділу армій.
Грунтуючись на наукових роботах А. Т. Хрущова, можна додати, що наприкінці 80-х років з'явилися численні національні рухи, які поставили собі за мету відродження мови та культури. Але нерідко їх діяльність супроводжувалась посиленням етноцентризму та націоналізму, етнічними конфліктами. У боротьбі колишніх союзних республік за суверенітет і підвищення статусу далеко не завжди головними були етнічні причини. Найчастіше основною рушійною силою конфлікту з федеральною владою ставало прагнення республіканських еліт до незалежності, для чого і розігрувалася національна карта. Ще однією причиною виникнення конфліктів є міжетнічні протиріччя, що стали наслідком депортацій деяких народів у роки війни і неодноразового переділу кордонів республік.
З розпадом СРСР на незалежні держави, Міжреспубліканська міграція населення перетворилася на міжнародну. У зв'язку з цим різко змінилися обсяги економічних, родинних і навчальних міграцій та зросли обсяги потоків, викликаних стресовими ситуаціями. Розпад СРСР, економічна і політична криза, виникнення військових конфліктів ("гарячих точок") на території низки колишніх республік СРСР, наслідки екологічної катастрофи на Чорнобильській АЕС та інші причини зумовили, як пише Л. П. Шахотько, по-перше, широке поширення репатріаційних міграційних потоків, по-друге, викликали масові потоки біженців і переселенців.
У результаті, на Україну, в Білорусії і в Молдові в 90-ті роки відзначаються істотні темпи зниження як внутрішньо-, так і міжреспубліканських потоків. Зменшилися обсяги виїзду населення за межі республік і в'їзду в них. У той же час зросли міграційні потоки, викликані стресовими ситуаціями. У результаті, в обміні населенням з усіма іншими державами по роках зазначаються істотні відхилення сальдо міграції як в ту, так і в інший бік. Максимальний міграційний приріст населення на Україні, в Білорусії і в Молдові спостерігався в 1989,1992 і 1993 роках, максимальний відтік населення в 1986 і 1990 роках.
Це пов'язано з дуже високою обумовленістю міграційних потоків іншими соціальними процесами, а, як відомо, в кінці 80-х - початку 90-х років Україну, Білорусь, Молдова та інші держави колишнього СРСР відрізнялися високою нестабільністю політичного, соціального, економічного та екологічного розвитку.
У 90-і роки міграційні потоки були сильно диференційовані за національним складом: особи єврейської національності активніше виїжджали за межі колишнього СРСР, українці поверталися на Україну з інших республік, білоруси - у Білорусію, молдавани - в Молдавію. Активніше, ніж у попередні роки, приїжджали до республік особи різних національностей з "гарячих точок" колишнього СРСР. У підсумку, після чергового перепису населення 1989 року відбулися істотні зміни в національній структурі. На думку Л. П. Шахотько, за рік, що залишився до чергового перепису населення 1999 року, можуть відбутися зміни, які поки що важко передбачити, оскільки вони значною мірою залежать від економічного розвитку країни та співвідношення рівня цього розвитку з таким в інших державах; від соціальної, Економічної і політичної обстановки в республіках; від державної політики в національному питанні; міграційної політики і т.д.
Слід зазначити, що абсолютна більшість серед прибулих на Україні, в Білорусі і в Молдавію - особи, які виїхали з республік у минулі роки. Про це говорить, наприклад, той факт, що серед прибулих в республіки близько 95% становлять особи національностей, що проживають на території цих республік.
Має місце повернення до республік "корінного" населення: серед всіх зареєстрованих іммігрантів 40-50% склали особи титульних національностей. Найбільш високий цей відсоток серед прибулих з країн Балтії (більше 50%).
Рееміграція "корінного" населення почалася ще в кінці 80-х років, але в 90-і роки вона стала особливо інтенсивною. Рееміграція викликана цілим рядом причин. Основні з них - розпад СРСР і пов'язані з ним процеси, а також загострення конкуренції на ринках праці з населенням титульних національностей, разгорание національних конфліктів у ряді республік колишнього СРСР. Найбільша інтенсивність рееміграції "корінного" населення була з країн Закавказзя.
Серед потоку іммігрантів з Росії значну кількість тих, хто жив і працював на Півночі і в Сибіру. Багато з них працювали тимчасово, сподіваючись за рахунок високих північних надбавок до зарплати накопичити грошей. У ряді випадків за ними зберігалася квартира в рідній державі. Розпад СРСР поставив їх у невизначене становище, накопичені гроші знецінилися, з'явилися побоювання втратити квартиру, право на громадянство і пенсію на Україну, в Білорусії і в Молдові.
Особи інших національностей, які займають дуже малу частку в населенні країн, в загальному потоці зареєстрованої імміграції складають менше 10%.
У 1994 році спостерігався відтік населення з республік до Росії, де рівень життя був дещо вищим, правда, в 1995 році кількість прибулих практично стало дорівнює кількості вибулих.
Список використаної літератури
1. Народи Росії. Енциклопедія. Москва, БРЕ, 1994 р.
2. Брук С. І. Населення світу. Етнодемографічний довідник. Вид. "Наука", Москва, 1986 р.
3. Економічна та соціальна географія Росії \ під ред. А. Т. Хрущова \. Вид. "Крон-прес", Москва, 1997 р.
4. Економічна географія СРСР. Союзні республіки (крім РРФСР) \ під ред. Н. П. Нікітіна, Є. Д. Прозорова, Б. А. Тутихін \. Видання 4-е доповнене і перероблене. Вид. "Просвіта", Москва, 1974 р.
5. Шахотько Л. П. Населення республіки Білорусь наприкінці ХХ століття. Науково-дослідний інститут статистики при Мінстаті Республіки Білорусь, Мінськ, 1996 р.
