Дослідницька робота:
“Історія Косова”
Косів – місто районного підпорядкування. Розташований на берегах Рибниці за 100 км від обласного центру і за 12 км від залізничної станції Вижниця Чернівецької області. Через місто проходить автомагістраль Коломия-Верховина.
Косів – центр району. Площа його – 290 кв. км, населення – 90,3 тис. чоловік, у т.ч. міського – 12,7 тис. У районі – 47 населений пунктів, підпорядкованих 1 міській, 2 селищним та 25 сільським Радам, 9 колгоспів і 2 радгоспи, 36,8 тис. га земельних угідь, у т.ч. 9,1 тис. га орної землі, 25,2 тис. га лук і пасовищ; 45,5 тис. га лісів, 9 промислових підприємств, 71 школа, 1 технікум народних художніх промислів, 57 клубів та будинків культури.
Розташований у мальовничому куточку Прикарпаття, Косів відомий в республіці як одне з найкращих міст Гуцульщини.
Археологічні знахідки, зокрема кам’яних сокир та бронзових виробів, свідчать про те, що територія сучасного міста була заселена за часів неоліту й міді.
Перші письмові відомості про Косів знаходимо в грамоті Литовського князя Свидригайла, від 1424 року. Цим документом князь дарував село з монастирем на річці Рибниці Снятинської волості Владу Драгосиновичу.
З ХV ст. Косів перебував під владою Польщі. На початку ХVІ ст. село перейшло у власність Шумлянських.
У 1565 році поблизу села виростає місто, засновником якого був снятинський староста Панчинський. Спочатку це місто мало назву Риків, потім – Косів. Невдовзі тут поселилося 60 сімей, збудували замок. Село ж зберегло за собою назву Старий Косів.
Околиці Косова багаті буковими та сосновими лісами і пасовищами – полонинами. Землеробство, скотарство, полювання поєднувалося з домашніми промислами, які пізніше зросли до рівня ремесла. З давніх-давен розвивалися такі ремесла, як обробка дерева, вишивка, килимарство, кушнірство, мосяжництво, різьба по кості і дереву, гончарство, частина мешканців мала сади і поля, займалася городництвом.
Важливим промислом косівчан було також ткацтво. Збереглася згадка про ткача Олексу Головчука, який у 40-х роках ХVІІІ ст. ходив учитися ткати аж у Могилів-Подільський. Повернувшись додому, він майже 10 років працював на верстаті у різних ткачів Косова, Жабйого і Ясенова. Не витримавши експлуатації й поневірянь, пішов в опришки.
З 1863 року Косів стає повітовим містом, значним торговим центром. Домінуючими товарами на місцевому ринку були худоба, шкіра, килими, кераміка, вироби з дерева. Щороку 7 липня в Косові відбувався великий ярмарок, куди з’їжджалися купці з багатьох міст. Розвиток ремесла й торгівлі сприяв зростанню населення. В 1857 році в Косові жив 2271 чоловік, у 1889 – 2784, у 1900 році – 3099 чоловік.
Трудящі міста боролися за право на освіту. У 1792 році в Косові відкрили першу школу з німецькою та польською мовами навчання, у 1821 – тривіальну народну школу, де вчили дітей лише читати, писати й рахувати. Школа містилася в старому дерев’яному будинку. Її відвідували також діти Москалівки, Монастирська й Города.
Восени 1914 р. після важких боїв до Косова увійшли частини російської армії. 1915 р. містом оволоділи австро-німецькі війська. А в червні 1916 р. російські солдати знову вступили сюди й перебували у Косові до липня 1917.
У Косові 1917 р. виникла Рада робітничих і солдатських депутатів, до якої ввійшли солдати російської армії.
Рада проіснувала до 27 липня 1917 р. За короткий час своєї діяльності вона встановила 8-годинний робочий день, розв’язала питання про пенсії, організувала продовольчий пункт для сиріт, вжила заходів для організації навчання дітей. Коли до Косова знову ввійшли австро-угорські війська, Раду ліквідували, її заходи скасували, а члени Ради (робітники) пішли в підпілля.
Проте головним напрямком промисловості Косова, який визначився вже у перші роки післявоєнної п’ятирічки, є всебічний розвиток традиційних художніх промислів. Саме тому основні кошти ідуть на реконструкцію й розширення артілей “Гуцульщина” ім.Т.Г.Шевченка. Зростали виробничі потужності і артілі, згодом перетворилися на фабрики.
Після створення у Косові відділення Спілки художників УРСР в місті почали працювати художньо-виробничі майстерні.
За роки Радянської влади високого рівня розвитку досягла в місті освіта. Нині в Косові є середня школа, школа інтернат, школа робітничої молоді, районна заочна, та восьмирічна школа.
Дбайливі руки працьовитих косівчан змінили зовнішній вигляд міста. Зведено новий готель, поштамт, побуткомбінат, адміністративні приміщення, понад 200 житлових будинків. Вулиці заасфальтовані, освітлюються.
Косів часто називають “перлиною Гуцульщини”. Це дійсно чудове прикарпатське місто, де живуть щасливі гуцули.
