I. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ 2
II. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД 2
III. ПРИРОДА 2
РЕЛЬЄФ 3
ГЕОЛОГІЧНА БУДІВЛЯ І КОРИСНІ КОПАЛИНИ 3
IV.НАСЕЛЕННЯ 3
V. ІСТОРИЧНИЙ НАРИС 3
ІСЛАНДІЯ ДО 60-Х Р. 13 СТ. 4
ІСЛАНДІЯ ПІД ВЛАДОЮ ФЕОДАЛЬНИХ НОРВЕГІЇ (60-І Р. 13 СТ. - СЕРЕДИНА 16 СТ.) І ДАНІЇ (СЕРЕДИНА 16 - ПОЧАТОК 19 СТ.) 5
ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК КАПІТАЛІЗМУ В ІСЛАНДІЇ, ЩО ЗНАХОДИЛАСЯ ПІД ДАТСЬКИМ КОЛОНІАЛЬНИМ ПАНУВАННЯМ (ДО 1918) 6
ІСЛАНДІЯ В УНІЇ З ДАНІЄЮ (1918-44). 7
ІСЛАНДІЯ ПІСЛЯ РОЗІРВАННЯ УНІЇ З ДАНІЄЮ (З 1944) 8
VI. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, ПРОФСПІЛКИ Й ІНШІ ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ 10
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ 10
ПРОФСПІЛКИ Й ІНШІ ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ 10
VII. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ НАРИС 10
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ 10
ПРОМИСЛОВІСТЬ 11
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО 12
ТРАНСПОРТ 12
ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ 12
Ісландія, Республіка Ісландія
I. Загальні відомості
Ісландія - держава, розташована на однойменному острові в північній частині Атлантичного океану. На Півночі омиваєтся Гренландським морем, на Сході - Норвезьким морем, на Заході - Датська протока відокремлює Ісландію від Гренландії. Площа - 103 тис. км2 Населення - 206,7 тис. чіл. (оцінка –1971 року). Столиця – м. Рейк'явік.
В адміністративному відношенні поділяється на округи (сісли); столиця і ряд інших міст мають самостійне адміністративне керування.
II. Державний лад
Діюча конституція набрала сили 17 червня 1944. Глава держави - президент, що обирається населенням на 4 роки. Законодавча влада належить президенту і двопалатному парламенту - альтінгу. Депутати альтінгу (60 чоловік) обираються на 4 роки шляхом загального, рівного, прямого і таємного голосування на основі пропорційної системи представництва; 2/3 депутатів утворять нижню палату, інші верхню. Виборче право надається всім громадянам, що досягли 21 року. Виконавча влада належить президенту й уряду, відповідальному перед парламентом і президентом. Органи місцевого керування - виборні муніципалітети міст. Округами керують призначувані центральною владою чиновники.
Судова система складається з нижчих судів, міських судів і Верховного суду, що є вищою апеляційною інстанцією.
III. Природа
Берега Ісландії на Півдні вирівняні, аккумулятивне, інше узбережжя розчленоване численними фіордами і затоками (Фахсафлоуі, Брейдіфьорд, Хунафлоуі й ін.).
Рельєф
Велику частину Ісландії займає плато висотою 400-800 м, над яким піднімаються гірські масиви висотою 1000-1500 м і вулкани. Близько 200 вулканів; з них 30 виявляли активність за останні 1000 років; найбільш відомі - Гекла, Лаки, Аскья і Хваннадальсхнукур (найвища крапка 2119 м). Численні лавові полючи, що займають 6% території Ісландії, і інші сліди вулканічної діяльності. Поширено донні, кінцеві і бічні морени, рівнини й інші наслідки діяльності древніх льодовиків. Уздовж узбережжя, головним чином на Заході і Півдні - смуга низинних рівнин.
Геологічна будівля і корисні копалини
Північно-західні і південно-східні частини острова складені базальтами кайнозойского віку. У середній частині, у напрямку з Південного Заходу на Північний Схід, простирається грабенеподібна зона шириною 100—150 км (частна рифтової долини Північно- Атлантичного хребта). Она складається з серії порід, що сформувалися в умовах антропогенового обледеніння. Часті землетруси. Корисні копалини (ісландский шпат, сіра, горяча вода, перегрітий пар, мінеральні джерела) звязані з вулканізмом. Невеликі родовища торфу, лігниту тощо.
IV.Населення
Національний склад однорідний - близько 99% усього населення складають ісландці. Живуть також особи іноземного походження - головним чином датчани, німці і норвежці. Офіційна мова - ісландська. По релігії віруючі ісландці - протестанти (лютерани). Офіційний календар григоріанский. У 1703 (1-й перепис) населення складав 50,3 тис. чіл., 78 тис. на початку 20 в., 175,7 тис. чіл. (у тому числі 88,7 тис. чоловіків) у 1960 (перепис). За 1940-68 різко скоротилася частка зайнятих у сільському господарстві і рибальстві (до 13% і 5,8% проти 32,3% і 14,2%), зросла частка зайнятих у промисловості і будівництві (36,4%); швидко росте число зайнятих у сфері обслуговування. Найбільша щільність населення в південно-західній частині острова (до 11,6 чол. на 1 км2). Понад 70% населення проживає в містах. Великі з них (тис. жителів, у 1970): Рейк'явік (81,5; 40% усього населення Ісландії), Коупавогур (11,2), Акурейрі (10,7).
V. Історичний нарис
Ісландія до 60-х р. 13 ст.
Заселення Ісландії почалося близько 870 (до цей острів був пустельним, перші переселенцы застали на ньому лише деяких ірландських пустельників). Більшість колоністів складали норвежці, але переселялися і вихідці зі скандинавських колоній в Ірландії, Шотландії і на островах Північної Атлантики, а також зі Щвеції. Колоністи дали острову назва Island - тобто "Країна льодів". До 930 узбережжя було в основному заселено (наприкінці 11 ст. нараховувалося більш 4,5 тис. с/г. дворів). Пасовищне скотарство, морський промисел стали головними заняттями населення; землеробство мало підсобне значення, і жителі Ісландії. мали потребу у ввозі зерна. Значну роль грало мореплавство. Ісландцями була відкрита Гренландія (у 80-х р. 10 ст.), вони досягли Північної Америки (близько 1000). Характер заселення Ісландії багато в чому визначив особливості її соціального і політичного ладу. Серед поселенців провідну роль грали представники родової знаті, що приплили сюди з численними домочадцями, рабами. Знову прибували іммігранти селилися у володіннях знатних першопоселенців, виявляючись під їхнім патронатом. Знать користувалася великим суспільним впливом у місцевому керуванні в якості жрецов (годі) і керівників судових збор (тінгів) і на загальнонародних зборах - альтінгу (уперше був скликаний близько 930). Розподіл Ісландії на годорди (округи), на чолі яких стояли годі, було закріплено 1-м ісландським законом (близько 930). В 2-й половині 10 століття. Ісландія була розділена на 4 адміністративні області ("чверті"). У 12 столітті почалося об'єднання годордів у руках найбільш могутніх представників родової знаті. Разом з тим характер заселення острова, ізольованість Ісландії від зовнішнього світу, особливості господарського життя обумовили тривале збереження родових традицій. Прийняте альтінгом у 1000 християнство довгий час не могло остаточно витіснити язичества. Аж до 13 століття політична влада не була цілком відділена від народу - у Ісландії не склалося класового суспільства і держави; основним соціальним шаром були рядові вільні люди - бонди (цей період історії Ісландії в ісландській літературі звичайно називають "періодом народовладдя"). Однак основа родового ладу - колективна власність - уже розклалася. Головним господарським і первинним суспільним осередком протягом середньовіччя був відособлений с/г. двір. У садибах заможних бондов поряд із членами їхніх родин жили раби (у перший період після заселення острова), слуги й інші залежні люди; у великих бондів орендували землю дрібні хазяїни і вільні люди. У 13 в. відносини поземельної залежності дрібних селян від середніх і великих землевласників одержали повсюдне поширення. (Однак орендар у Ісландії не позбавлявся особистої волі, і залежність його від власника землі не придбала ще рис феодальної залежності.) Знать (особливо могутній рід Стурлунгів), що володів великими багатствами, у 13 столітті відтіснив дрібних бондів від участі в керуванні.
Ісландія під владою феодальних Норвегії (60-і р. 13 ст. - середина 16 ст.) і Данії (середина 16 - початок 19 ст.)
У 1262-64 відбулося підпорядкування Ісландії норвезькій феодальній державі, що скористалося внутрішніми розбратами серед ісландської знаті. З переходом Ісландії під владу норвезького короля альтінг, що позбавився більшої частини законодавчих функцій, не припинив існування, але реальна влада перейшла в руки намісника і чиновників короля. Ісландці були зобов'язані платити податки і підкорятися законам, уведеним норвезьким королем. Володіння опальної знаті стали власністю корони. Процес перетворення дрібних селян - бондів в орендарів прискорився. Експлуатація Ісландії норвезькими правителями і духовенством являлася однією з головних причин занепаду економічного життя і зубожіння народу, що прогресувало. Політична залежність Ісландії від Норвегії збільшувалася її залежністю від ввозу багатьох товарів, що були дефіцитними в самій Ісландії. У 1380 Ісландія (разом з Норвегією) стала в унії з Данією, а потім (з 1397) у складі датсько-шведсько-норвезької Кальмарской унії. Епідемія чуми 1402-04 привела до різкого скорочення чисельності населення Ісландії і в подальшому до упадку країни. У 15 столітті за рахунок ісландського народу наживалися ганзейскі і англійські купці, рибалки і пірати; у 16 столітті ганзейців відтіснило датське купецтво. З утратою Норвегією статусу королівства (1537р.) керування Ісландії від Норвегії перейшло безпосередньо до датського уряду. Поширення ним реформації на Ісландію (уведення лютеранства, 1540) означало для Ісландії утрату залишків самостійності. Тому опір церковній реформі (його очолив єпископ-католик Йоун Арасон) прийняло характер національно-визвольної боротьби; з її поразкою гніт датської держави ще більш зріс. Торгова монополія датчан (встановлена в 1602) була обмежена лише наприкінці 18 століття, в Ісландії майже зовсім було відсутнє власне купецтво. Рейк'явік, що одержав у 1786 права міста, нараховував всего 300 жителів. З початку 19 століття Ісландія остаточно утратила формальні ознаки автономії: у 1800 указом датського короля був скасований альтінг, у 1808 ліквідоване самоврядування в хреппах (нижчих адміністративних одиницях).
Зародження і розвиток капіталізму в Ісландії, що знаходилася під датським колоніальним пануванням (до 1918)
Рішенням одного з Кільских мирних договорів 1814 Ісландія залишилася в складі володінь датської монархії. Промисловий підйом, що почався в більшості західноєвропейських держав у 1-й чверті 19 столяття, сприяв пожвавленню економічного і політичного життя в Ісландії. Наприкінці 20 -х початку 30 -х рр. у Ісландії виникають перші дрібні промислові підприємства по обробці вовни, риби, пера тощо. Ісландська буржуазія очолила (керівник Ісландії Сігурдссон) національно-визвольний рух. Указом Крістіана VIII від 8 березня 1843 був відновлений альтінг, якому, однак, надавалися лише дорадчі функції. Під впливом буржуазних революцій 1848-49 у європейських країнах і національно-визвольному русі, що підсилився, у самій Ісландії датський король у 1849 змушений був обіцяти Ісландії не вводити нових законів без її згоди. Скликане в 1851 Національні установчі збори Ісландії (тьодфундур) зажадали визнання автономії Ісландії. Данія пішла на ряд поступок: у 1854 скасована датська торгова монополія в Ісландії, яка існувала понад 250 років, у 1855 уведений закон про волю печатки, у 1859 установлене рівність ісландської і датської мов у державному діловодстві. Під впливом росту руху за самостійність країни серед єдино масового класу Ісландії - селянства - датська монархія в 1871 надала Ісландії автономію у внутрішніх справах (за законом, прийнятому датським риксдагом). У 1874 датський король без консультацій з альтінгом видав конституцію Ісландії, по якій намісник короля був вищою адміністративною інстанцією в Ісландії, за датським королем залишалося право абсолютного вето. На початку 20 століття автономія Ісландії значно зміцнилася: з 1904 року місцеве керування зосередилося в руках ісландського державного міністра (відповідального перед альтінгом) у Рейк'явіку, посада намісника короля скасовувалася.
До кінця 19 - початку 20 ст. відноситься твердження в Ісландії капіталістичних відносин. Почалася різка диференціація в сільському господарстві, з'явилися великі ферми, стало розвиватися експортне рибальство, промислова і збутова кооперація (перший кооператив заснований у 1882). У 1885 заснований Національний банк Ісландії. Наприкінці 19 століття. стала складатися Партія незалежності (консервативна), що поєднувала головним чином рибопромисловців і торгову буржуазію (остаточно оформилася в 1929 році). У 1907 під впливом відділення, що відбулося, Норвегії від Швеції ісландська буржуазія висунула вимогу надання Данією повної незалежності Ісландії. Під час 1-й світової війни 1914-18 зв'язку Ісландії з Данією різко ослабнули, але підсилилися торгово-економічні відносини з Великобританією і США. В роки війни виникли політичні і громадські організації Ісландії: у 1916 остаточно оформилися Соціал-демократична і Прогресивна (фермерська) партії, а також Федерація профспілок Ісландії У 1916 Ісландія домоглася згоди Данії на створення ісландського уряду з трьох міністрів; устало питання про перегляд ісландсько-датських державних відносин.
Ісландія в унії з Данією (1918-44).
30 листопада 1918 між Ісландією і Данією був укладений договір про особисту унію (загальний король, здійснення Данією оборони і ведення іноземних справ Ісландії; в інших питаннях визнавався суверенітет Ісландії) і оголошений про постійний нейтралітет Ісландії 18 травня 1920 прийнята конституція Ісландії (залишалася в силі до 1944), по якій уряд ніс відповідальність перед альтінгом, хоча формально призначалося королем. Період 20-х рр. характеризується занападом економічного життя, посиленням залежності економіки Ісландії від англійського капіталу, ростом політичної боротьби усередині країни. Світова економічна криза 1929-33 ще більш погіршив економічне становище Ісландії Експорт, у 1926-30 що складав 66,1 млн. крон, скоротився в 1931-35 до 48,6 млн. крон. Різко зросло число безробітних.
У 1930 утворилася Комуністична партія Ісландії. В 1938 - Соціал-демократичної партії. В 1968 об’єдналася в Єдину социалістичну партію Ісландії.
У початковий період 2-ї світової війни, після окупації Данії німецько-фашистськими військами (квітень 1940), у Ісландії висадилися англійські військові частини (10 травня 1940). У липні 1941 уряд США уклав з Ісландією угода "про оборону Ісландії протягом війни", по якому англійські частини в Ісландії замінялися американськими. У наступному Ісландія відігравала значну роль у забезпеченні морських комунікацій між СРСР і його західними союзниками. У грудні 1943 минув термін дії датсько-ісландського договору про унію. Під час референдуму (20-23 травня 1944) переважна більшість ісландців проголосувало за розірвання унії і проголошення республіки. 16 червня 1944 альтінг прийняв республіканську конституцію, 17 червня Ісландія була проголошена республікою. СРСР був у числі перших держав, що визнали Ісландську Республіку (безпосередні дипломатичні відносини між СРСР і Ісландією встановлені в 1943; з 1926 вони підтримувалися через Данію).
Ісландія після розірвання унії з Данією (з 1944)
Післявоєнні роки характеризуються посиленням боротьби прогресивних сил Ісландії проти антинаціональної політики правлячих кіл. Незважаючи на протести громадськості, альтінг за вимогою США прийняв (вересень 1946) рішення про передачу їм аеродрому в Кеблавике (у 50 км від Рейк'явіка) на термін не понад 5 років. У 1948 Ісландія була включена в систему так званого плану Маршала, а в 1949 стала членом Організації Північноатлантичного договору (НАТО). 18-21 травня 1951 відбулася найбільша в історії Ісландії загальний страйк робітників, що протестували проти ісландсько-американської угоди "про оборону" від 5 травня 1951, іншими словаи, який перетворив Ісландію у військову базу США. Під тиском громадськості альтінг 28 березня 1956 прийняв резолюцію про перегляд угоди "про оборону" з метою заборони військового будівництва на базі Кеблавік і виводу американських військ із країни. В 1956-58 влада була в руках лівоцентристського уряду (Прогресивна партія, Соціал-демократична партія, ЕСПІ) приступило до переговорів зі США про виконання резолюції альтінгу. Однак США, використовуючи НАТО, вдалося відкласти це питання на невизначений час. У квітні - травні 1957 уряд провів ряд заходів, спрямованих на обмеження діяльності великих монополій і на ослаблення їхнього впливу. У 1958 уряд розширило рибальську зону Ісландії з 4 до 12 миль. У 1959 до влади прийшов коаліційний уряд консерваторів і соціал-демократів, що у 1964 дало згоду на будівництво на березі затоки Хваль-фьорду військово-морської бази США. Наприкінці 50-60-х рр. підсилилося наступу правлячих кіл на життєвий рівень робочих, результатом чого стала сильна хвиля страйків. У 1961 страйкували ісландські моряки, робітники та службовці промислових підприємств і транспорту, у 1962 - моряки траулерного флоту. Спроби уряду вирішити виниклі наприкінці 60-х рр. у зв'язку зі скороченням улову риби економічні труднощі за рахунок робітників (девальвація крони в 1967 на 25%, у 1968 на 35% ) викликали новий підйом страйкового руху. У березні 1968 відбулася один з найбільших страйків у Ісландії (понад 24 тис. чол.). У травні - червні 1970 пройшов загальний страйк трудящих Ісландії. В липні 1971 на зміну уряду консерваторів і соціал-демократів лівоцентристський прибув уряд (Прогресивна партія, Народний союз, Організація вільнодумних і лівих) на чолі з О. Йоханнессоном (головою Прогресивної партії) у своїй політичній програмі (липень 1971) намітило заходу для розвитку національної економіки, підвищенню життєвого рівня трудящих. Уряд заявив про відмовлення Ісландії вступити в "Загальний ринок" (ЄЕС; при цьому обговорене, що уряд буде шукати можливості для встановлення особливої форми співробітництва з ЄЕС, що зберігає взаємні права в питаннях митних тарифів і торгівлі), виступило за перегляд ісландсько-американської угоди 1951 "про оборону" з метою виводу американських військ з Ісландії протягом 4 років. Уряд разом з тим заявив, що Ісландія як і раніше залишиться членом НАТО, але буде "стежити за ходом розвитку і перегляне свою позицію відповідно до нього". У липні 1972 Ісландія підписала з ЄЕС угоду про вільну торгівлю. З вересня 1972 уряд розширив рибальську зону Ісландії до 50 миль.
Ісландія - член ООН (з 1946), член Пінічної радиа (з 1952), член Європейської асоціації вільної торгівлі (з 1970). Економічно Ісландія тісно зв'язана з ведучими державами НАТО, особливо зі США.
VI. Політичні партії, профспілки й інші громадські організації
Політичні партії
Партія незалежності (консервативна) оформилася в 1929. У партію входять рибопромисловці і риботорговці, представники торгової буржуазії, заможні фермери. Прогресивна (фермерська) партія, заснована в 1916. Виражає інтереси заможних фермерів і частини міської буржуазії. Народний союз, заснований наприкінці 1956 як виборчий блок, у 1968 оформилася як партія. Поєднує вихідців з Єдиної соціалістичної партії Ісландії, лівих соціал-демократів, що були членів "Партії захисту нації" (існувала в 1953-68). Соціал-демократична партія Ісландії (СДПІ), заснована в 1916. Організація вільнодумних і лівих, заснована в 1969. Поєднує частину колишніх членів Народного союзу, СДПІ, консерваторів.
Профспілки й інші громадські організації
Федерація ісландських профспілок, заснована в 1916. У 1971 поєднувала понад 45 тис. членів. Входить у Міжнародну конфедерацію вільних профспілок. Спілка Ісландія - СРСР, засноване в 1950. Жіноча ліга боротьби за культуру і світ, входить у МФЖ. Федерація молодіжних організацій Ісландії, є координаційним центром молодіжного руху. Північне суспільство, сприяє розвитку дружніх зв'язків Ісландії з іншими країнами Північної Європи.
VII. Економіко-географічний нарис
Загальна характеристика економіки
Ісландія відноситься до капіталістичних країн із середнім рівнем розвитку. До середини 19 ст. основні галузі господарства - м'ясо-шерстне тваринництво і рибальство розвивалися вкрай повільно. В 2-й половині 19 ст. намітилося пожвавлення в економіці в зв'язку зі скасуванням датської торгової монополії і введенням нових методів і техніки в рибному промислі. З початку 20 ст. рибальство і рибообробка стають міжнародною спеціалізацією країни. Ісландія займає одне з провідних місць по експорті рибної продукції на світовому ринку.
Після 2-й світової війни поряд з ростом рибного господарства розвивається енергетична, цементна, хімічна, будівельна промисловість; на початку 70-х рр. намітилася тенденція збільшення капіталовкладень у транспорт і зв'язок, у сферу торгівлі і житлове будівництво. У сільському господарстві поряд із традиційним вівчарством розвивається молочне тваринництво; ці галузі задовольняють внутрішні потреби і дають продукцію на експорт. У ведучій галузі господарства - рибопереробної промисловості - панує приватний капітал (концерн "Торса"). Активну роль в економіці грає промислова і збутова кооперація (охоплює 80% виробництва с/г. продукції, 30% морожених рибопродуктів тощо.). Зростає значення державно-монополістичного сектора, державний капітал має вплив у траловому промислі, кільоперерабці, торговому судноплавстві, цементної, азотнотуковой, гідроенергетичної промисловості. В економіці бере участь іноземний (американський, західнонімецький, швейцарський, шведський) капітал. В економіці Ісландії значна роль зовнішньої торгівлі - на частку експорту у вартості валового національного продукту в 1970 приходилося 48,3%.
Промисловість
Промисловість Ісландії дуже сильно зв'язана з рибальством і рибопереробкою (25-30% вартості валового національного продукту; 1970). По улову риби, головним чином оселедця і тріски (у 1971 близько 0,7 млн. тон), Ісландія займає 7-е місце в Західній Європі, а по улову в розрахунку на душу населення (до 4 т у рік) - 1-е місце у світі. Головні центри рибообрабки - Рейк'явік, Сіглуфьордур, Акурейри, Вестманнаейяр. Основна продукція (тис. т, 1970): морожена риба (277), солона (оселедець) і сушена риба (137), риб'ячий жир (13), рибне борошно (67). Прибережний китобійний промисел. Загальне виробництво електроенергії 1,6 млрд. квт/год (1971). Тепло гарячих джерел використовується для теплофікації Рейк'явіка й у тепличних господарствах (загальна площа яких - понад 100 тис. м2). Розвиваються (за участю іноземного капіталу) енергоємні галузі: виробництво азотних добрив у Гувунесі (25 тис. т нітрату амонію), алюмінію - у районі Хабнарфьордура, у містечку Стрьоумсвік (41,5 тис. т металу в 1971). Маються цементна промисловість (завод в Акранесе, 120 тис. т; діатомовий завод на озері Міватн, 22 тис. т), рибальське суднобудування і судноремонт (Рейк'явік і Акурейри, лакофарбова, текстильна, трикотажна і шкіряно-взуттєва промисловість, деревообробне і меблеве виробництво.
Сільське господарство
Носить дрібнотоварний характер; земельні ділянки вкрай роздроблені. С/г. землі складають 23% усієї території Ісландії (2,3 млн. га) і використовуються головним чином під луги і пасовища. Основа сільського господарства - м'ясо-шерстне вівчарство і молочне тваринництво; поголів'я (у тис., 1971): овець 740, великої рогатої худоби 51 (у тому числі корів 36), коней (ісландський поні) 33. Обробляється всего 1 тис. га; Використовуються головним чином кормові трави і картопля, у теплицях - помідори, огірки.
Транспорт
Важливу роль грає морський транспорт (тоннаж флоту 105 тис. брутто реєстрових т у 1971); рибальський флот нараховує 816 судів (близько 80 тис. брутто реєстрових т). Є також незамерзаючі порти. Важливе значення повітряного транспорту (авіакомпанії "Лофтлейдір" і "Флюгфеллаг"). Довжина автомобільних доріг понад 10 тис. км. 54,7 тис. автомашин (1971). Залізниць немає.
Зовнішня торгівля
84% експорту (1971) складають рибопродукти, 13% - інша промислова продукція, 3% - продукти тваринництва. В імпорті найбільш важливі статті - рідке паливо, продукція машинобудування, легкої і харчової промисловості. Понад 3/5 експорт і близько 9/10 імпорту проходить через порт Рейк'явік. Головні зовнішньоторговельні партнери - США, Великобританія, ФРН, скандинавські країни; на частку СРСР і інших соціалістичних країн у 1970 приходилося 10,5% загального товарообігу. У 1991 Ісландію відвідало понад 60 тис. туристів. Грошова одиниця – крона.
Література
1. http://geo2000.nm.ru/data/euro/iceland.htm
2. http://www.countrywatch.com/files/077/cw_topic.asp?vCOUNTRY=077&TP=ECO
3. http://www.rubricon.ru/qe.asp?qtype=4&qall=1&aid={529BF50F-6567-4E19-A678-C175C3AD7575}&id=1&fstring1=%u0418%u0441%u043B%u0430%u043D%u0434%u0438%u044F%20%28%u0433%u043E%u0441%u0443%u0434%u0430%u0440%u0441%u0442%u0432%u043E%29&rq=1&onlyname=&newwind=&psize=10&pn=1
