Реферат на тему: “Італія” (економіко-географічна характеристика країни)
01.11.2010, 11:50
Реферат на тему:
“Італія”
(економіко-географічна характеристика країни)
Офіційна назва - Італійська Республіка (Repubblica Italiana).
Географічне положення - розташована на півдні Європи, в басейні Середземного моря. Займає Апеннінський півострів, Сицилію, Сардинію та інші невеликі острови.
Географічні координати - 42 градуси Північної широти, 12 градусів Східної довготи.
Площа території - 301,2 тис. кв. км. Площа суші - 294 020 кв. км. Площа рік та озер - 7 210 кв. км.
Сухопутні кордони: з Австрією - 430 км, з Францією - 488 км, з Ватиканом - 3,2 км, з Сан-Марино - 39 км, зі Словенією - 232 км., зі Швейцарією - 740 км.
Довжина берегової лінії - 7 600 км.
Територіальні води - 12 морських миль.
Континентальний шельф - 200 морських миль.
Чисельність населення - 57,6 млн. осіб (1998р.)
Етнічний склад: італійці, німці (в області Трентіно-Альто-Адідже мешкає німецька община), французи (в області Валле-д`Аоста), словенці (в області Трієсте-Гориція).
Столиця - Рим - Roma - 2,6 млн. людей, (1997 р.) з передмістями - 3,8 млн.
Інші великі міста - Мілан - 1,305 млн. осіб, Неаполь - 1,047 млн. осіб, Турін - 921 тис. осіб, Палермо - 686 тис. осіб, Генуя - 656 тис. осіб.
Адміністративний поділ - 20 областей (regione), області поділяються на 94 провінції (provincia), провінції - на комуни (comune).
Офіційна мова - італійська. Англійську і французьку розуміють майже скрізь у готелях, ресторанах, у туристичних бюро. Німецьку - у першу чергу в курортних зонах на півночі.
Основна релігія: християнство. Церква - католицька.
Грошова одиниця - євро. 1EUR ~ 0.96USD. (на травень 2002 р.).
Національне свято - 2 червня - День проголошення Республіки (1946 р.)
Державний прапор - прямокутне полотнище з трьох рівномірних вертикальних смуг зеленого, білого та червоного кольору. На сьогоднішній день не існує однозначної відповіді на запитання про значення кольорів італійського прапора. Найбільш вірогідною вважається версія, за якою кольори прапора відповідають кольорам уніформи міланської поліції.
Герб. Італія не має національного герба, однак існує зображення, яке є національним символом Італії. Цей символ був затверджений у 1946 році. В центрі - обриси п'ятикутної червоної зірки, яка є основою великого зубчастого колеса (символ праці), обрамленого гілками оливкового дерева і дуба, що символізують мир і силу. Крім того, гілка оливи - південь Італії, дуба - північ. Знизу гілки перехрещуються і обвиті білою стрічкою з написом італійською мовою "Республіка Італія" (Repubblika Italiana).
Членство в міжнародних організаціях: повноправний член "Великої сімки", член ООН, ЄС і зони Євро, НАТО, ОБСЄ і Шенгенської угоди, СОТ, МВФ, МБРР, РЄ та інших.
Економіка країни
Промисловий розвиток Італії почався наприкінці ХІХ ст. Фашистська політика і світова економічна криза сприяли реструктуризації, а не розширенню промисловості, і до кінця Другої світової війни майже половина працездатного населення була зайнята в сільському господарстві. Однак у 1950-х роках італійська економіка зазнала серйозних змін, і в 1990-х роках обробна і гірничовидобувна промисловість разом з будівництвом давали вже близько 33% ВВП, а невиробнича сфера (включаючи торгівлю, банківську діяльність та управління) - ще 63%, у той час як частка сільського господарства скоротилася до 4%.
У період з 1950 по 1964 роки обсяги промислового виробництва зросли майже вдвічі. Готові промислові товари як головні статті експорту замінили напівфабрикати, при цьому збільшився обсяг імпорту сировини і засобів виробництва. У період з 1963 по 1974 роки зростання виробництва становило 4,7% на рік. На початку 1970-х років Північна Італія перетворилася в один з найбільш розвинутих промислових районів Європи.
Вступ у Спільний ринок (Європейське економічне співтовариство) у 1957 році став важливим фактором збільшення обсягів італійського експорту.
У 1973-1974 роках, коли ціни на нафту підвищилися в чотири рази, значно зріс дефіцит платіжного балансу країни. Інфляція становила 21,1% у 1980 році і залишалася на рівні 9,9% на рік протягом 1980-х років. Проте для цього десятиліття були характерні економічне зростання, значне збільшення обсягів експорту, зменшення торгового дефіциту, значні успіхи малого бізнесу і поява доходів у підприємств державного сектора. У 1984-1992 роках щорічне зростання економіки становило 2,5%, у той час як за розмірами ВВП Італія утримувала третє місце в Європі після Німеччини і Франції.
Незважаючи на пожвавлення італійської економіки у 1980-х роках, основні структурні проблеми так і не були вирішені і дали про себе знати у 1990-х роках. Дефіцит державного сектора економіки Італії збільшився з 84,6% від ВВП у 1985 році до 103% у 1992-му. Щоб задовольняти умови ЄС, сформульовані Маастрихтською угодою 1991 року, уряд Італії намагався зменшити державний борг і дефіцит бюджету, але в 1992 році борг все ще залишався на рівні 10,7% від ВВП (у 6 разів вищий від середніх показників країн Організації економічного співробітництва і розвитку). Величезний державний борг і постійне перевищення витрат над доходами в державному секторі були головними причинами знецінення італійської ліри на 7% у вересні 1992 року і вжиття італійським урядом низки екстрених фінансових і фіскальних заходів у 1992 і 1993 роках.
Ще одна важлива структурна проблема була пов'язана з поглибленням розриву між рівнями обсягу виробництва і добробуту на півночі і півдні. Після 1945 року у південній частині Італії відбулися радикальні соціальні та економічні зміни. Кількість сільського населення у 1950-1960-х роках тут зменшилася у зв'язку з тим, що воно почало виїжджати в розвинуті промислові міста Північної Італії, в інші країни ЄС і США, тоді як доходи, рівень життя, рівень освіти і зайнятості підвищилися. Однак безодня між півднем і північчю стала ще глибшою, важливими причинами відставання півдня були висока концентрація населення у головних містах (особливо в Неаполі, Катанні і Палермо) і обмеженя можливостей працевлаштування, нестача житла, несприятливі умови для здобуття освіти і отримання соціальної допомоги.
Трудові ресурси
У 2000 році в Італії налічувалося 23,9 млн. зайнятих (близько 41% її населення). Після Другої світової війни істотно змінилася структура зайнятості. Наприклад, у 1951 році жінки становили 25%, а в 1990 - 37% зайнятих. У 1954-1979 роках бльзько 4 млн. зайнятих у сільському господарстві залишили землю і перемістилися в промислові райони півночі.
На початку 1990-х років 32% зайнятих припадало на частку промисловості, 9% - на частку сільського господарства, а решта 59% - на частку торгівлі, сфери послуг та інших видів економічної діяльності, тоді як у сільському господарстві були зайняті в 1951 році 43%, у промисловості - 33% і в сфері послуг, торгівлі та інших видах діяльності - 24%. Зміни, що відбулися, привели до збільшення обсягів інвестицій у нові підприємства, великого відпливу населення із сільських місцевостей у міста і перенавчання мільйонів людей новим професіям.
Гострою проблемою Італії є безробіття. З середини 1950-х років воно скоротилося завдяки тому, що індустріалізація сприяла створенню більшої кількості робочих місць і багато італійців знайшли роботу в інших країнах, особливо в Західній Німеччині і Швейцарії. З середини 1970-х років, коли економічний ріст уповільнився, кількість безробітних зросла. У 1993 році безробітні в Італії становили 11% працездатного населення, але зберігалися значні регіональні розходження - 7,7% на півночі та в центрі проти 18,9% на півдні.
Розвиток промисловості
Велика промисловість в Італії виникла пізно. Проте в період між 1870 і 1914 роками на півночі було створено ряд великих промислових фірм, у тому числі заводи гумових виробів "Піреллі", хімічні заводи "Монтекатіні", металургійні заводи "Терні" та автомобільні заводи "Фіат". Під час Першої світової війни розвиток промисловості призупинився, але в 1920-1930-х роках відбувся незначний підйом, хоча економіка і була деформована спробою досягти економічної самостійності, витратами на колоніальні авантюри в Африці і великими військовими витратами. Бомбардування і воєнні дії на території Італії під час Другої світової війни обернулися катастрофою для економіки. Однак післявоєнне відновлення господарства відбувалося в цілому швидкими темпами. Воно заохочувалося США, які надали Італії допомогу в розмірі 2,4 млрд. доларів.
Після Другої світової війни держава стимулювала розвиток експортних галузей промисловості. Це особливо стосувалося металургії, машинобудування і хімічної промисловості. Нове обладнання і підвищення ефективності виробництва сприяли помітному зростанню виробництва сталі, яке за 1951-1980 роки зросло більше ніж у 8 разів. Значних успіхів було досягнуто в машинобудуванні, електротехнічній та автомобільній промисловості (в останній домінував концерн "Фіат" у Туріні). Модернізація хімічної промисловості вплинула на розширення асортименту її продукції - від нафтопродуктів до барвників, синтетичних волокон і пластмас.
Бавовняна і вовняна промисловість відігравали провідну роль на початку ХХ ст., але після 1950 року розвивалася повільніше порівняно з основними галузями промисловості. З початку 1950-х років швидко розширювалося виробництво одягу.
Обробна промисловість
Обробна промисловість - найважливіший сектор економіки Італії. На її частку припадає майже 25% національного доходу та основна частина надходжень від експорту. У цьому секторі зосереджена п'ята частина всіх робочих місць у країні.
Головною галуззю обробної промисловості є машинобудування. В Італії виробляються офісне устаткування (калькулятори, друкарські машинки тощо), сільськогосподарські машини (трактори), ткацькі верстати, швейні машини, електронагрівне устаткування. Електромашинобудування включає виробництво телекомунікаційної апаратури, холодильників, пральних машин, іншої побутової електротехніки. Продукція машинобудування виробляється в основному на півночі, в районі Мілана, Туріна, Генуї, Бергамо, Брешиї та Флоренції. Після Другої світової війни ряд машинобудівних заводів було збудовано в околицях Неаполя і Барі.
Важливе значення має автомобілебудування, що випускає легкові і вантажні автомобілі і моторолери. Підприємства галузі зосереджені в районі Туріна, Мілана, Бреші і Дезіо. За виробництвом легкових автомобілів (1627 тис.) Італія у 1991 році посіла шосте місце у світі. Цього ж року було випущено близько 260 тис. вантажних автомобілів та автобусів.
На початку 1970-х років Італія була великим суднобудівником. У 1974 році судноверфі Італії спустили на воду торгові судна водотоннажністю 1028 тис. тонн. До кінця цього ж десятиліття суднобудування в Італії і багатьох інших країнах різко скоротило обсяги виробництва. Суднобудування зосереджене на північно-західному узбережжі країни, в основному в Генуї.
У структурі обробної промисловості Італії друге місце за значенням посідає текстильна і швейна промисловість, поступаючись тільки машинобудуванню (разом з автомобілебудуванням і суднобудуванням). Бавовняні тканини випускаються в Галлараті, Бусто-Арсіціо, Леньяно, Бергамі і Брешиї; вовняні - в Б'єлла, Віченца і Прато; шовкові - у Брешиї, Тревізо і Комо. Лляна тканина виробляється у південній частині Ломбардії і Кампанії. Одяг шиють у Флоренції, Туріні і Римі. Широко розвинуте виробництво взуття.
Хімічна промисловість
Хімічна промисловість, включаючи нафтохімію і виробництво синтетичних волокон, дає близько 1/7 загального обсягу продукції обробної промисловості. Ця галузь значно збільшила обсяги виробництва після відкриття в Італії наприкінці 1940-х років родовищ природного газу і нафти. На початку 1970-х років Італія була одним з найбільших виробників синтетичних волокон і сірчаної кислоти. В числі інших важливих видів хімічної продукції - штучний аміак, барвники, фармацевтичні препарати, фотоматеріали, пластмаси, синтетичний каучук, добрива і нафтохімічні продукти. Вони виробляються в Генуї, Венеції, Мілані, Равенні, Бріндизі, Феррандіні і Джелі.
Металургія
Металургія - відносно нова галузь промисловості Італії. У зв'язку з недостачею запасів вугілля і залізної руди Італія почала розвивати металургійну промисловість тільки після створення у 1952 році Європейського об'єднання вугілля і сталі. За період з 1959 по 1980 рік виробництво сталі в Італії зросло на 292%. За виплавкою сталі (28 млн. тонн) у 1992 році Італія посіла шосте місце у світі, випереджаючи Канаду і Бразилію. Вона також випускає значну кількість алюмінію, цинку, свинцю, ртуті і магнію.
Будівництво
Будівництво почало швидко розвиватися після Другої світової війни. У 1990-х роках у цій галузі було зайнято 1,9 млн. осіб. Були збудовані електростанції, автомобільні дороги та інші об'єкти (особливо на півдні). Італійські будівельні фірми активно діють за кордоном, у країнах, що розвиваються; вже в 1960-х роках італійські фірми збудували п'ять найбільших гребель в Африці.
Енергетика
До Другої світової війни гідроелектроенергія була єдиним важливим вітчизняним джерелом отримання енергії, і найбільші галузі промисловості залежали від імпорту вугілля. Завдяки відкриттю великих родовищ природного газу в долині річки По наприкінці 1940-х років, а пізніше в Базилікаті на півдні відбулася головна структурна зміна в енергетиці. Друга значна зміна мала місце в середині 1950-х років, коли багато італійських компаній перейшли з вугілля на імпортовану нафту.
З 1950 по 1960 роки загальне споживання енергії зросло на 176%, майже повністю за рахунок використання місцевих ресурсів газу та імпортованої нафти. Вугілля, що у 1950-х роках забезпечувало майже половину потреб енергетики, у 1960-х в структурі енергоспоживання становило всього 20%. Швидке зростання енергоспоживання, переважно на основі використання імпортованої нафти, тривало до 1973-1974 років, коли ціни на нафту збільшилися в чотири рази. З 1960 по 1974 роки енергоспоживання зросло на 232%, а споживання нафти на 374%. В 1974 році частка нафти в електроенергетиці Італії становила 75%. Наприкінці 1970-х років ріст енергоспоживання припинився. Споживання нафти скоротилося на 4%, а споживання газу зросло на 35%. У 1978 частка нафти у виробництві електроенергії Італії становила 71%, газу - 19% (у 1974 - 14%), вугілля - 6%; 4% давали гідроенергетика та атомна енергетика. З 1980 по 1990 роки енергоспоживання збільшилося на 11%. У 1990 році структура енергобалансу була такою: нафта - 61%, газ - 25%, вугілля - 9%, гідро- і геотермальна енергія - 5%.
У 1990 році в Італії було вироблено 216,9 млрд. квт/год електроенергії. Близько 82% давали теплові електростанції, що працювали на рідкому пальному (в основному на нафті), 16% - гідроелектростанції і 2% - геотермальні електростанції. Атомні електростанції, які виробляли в 1987 році близько 1% обсягу електроенергії Італії, у 1988-1990 роках після масових протестів населення були виведені з експлуатації. На референдумі 1987 року населення проголосувало проти будівництва нових атомних електростанцій.
Сільське господарство
Види сільського господарства Італії дуже відрізняються залежно від географічних умов. Найпродуктивніші сільськогосподарські землі знаходяться на родючій рівнині в басейні р. По на півночі, де переважає інтенсивне неспеціалізоване землеробство із значною часткою великих господарств. Ця територія є також головним постачальником молочної продукції Італії. Ломбардія, на північному сході рівнини, - єдиний район країни, де тваринництво переважає над землеробством. На півдні рівнини область Емілія-Романья має більш диверсифіковану систему землеробства і є важливим районом плодівництва і зернового господарства, там також розвинуте тваринництво. Східний П'ємонт і західна Венеція відрізняються високою продуктивністю сільського господарства і славляться своїми винами.
Центральні райони Італії - Тоскана, Умбрія і Маркові - теж характеризуються неспеціалізованим землеробством з вирощуванням маслинових дерев, зернових культур, винограду і домашньої худоби. Природні умови тут не такі сприятливі, як на півночі, оскільки переважає горбкуватий і гірський рельєф.
На півдні спеціалізація сільського господарства дуже різноманітна. Родючі прибережні землі зайняті садами, в яких вирощують фрукти, оливки і мигдаль, та виноградниками. У внутрішніх районах переважають малородючі ґрунти, там можна вирощувати лише окремі сорти зернових і розводити овець. Недостатня кількість води залишається головною проблемою півдня, тут розвиток сільського господарства повністю залежить від зрошення.
Типи господарств. У 1990 в Італії налічувалося 2940 тис. селянських господарств, а площа оброблюваної землі становила 22,6 млн. га. Лише 4% господарств можна було назвати великими. У господарствах працювали самі землевласники і члени їхніх родин (загалом близько 2 млн. людей); середня площа земельного наділу становила 5,4 га. Крім того, багато італійців, зайнятих в інших сферах діяльності, отримували додаткові доходи або продовольство для власного споживання з невеликих земельних ділянок площею менше 1 га.
Після ухвалення у 1950 році законів про земельну реформу кількість великих господарств скоротилася (особливо на півдні) за рахунок перерозподілу землі між селянами. Однак кількість дрібних господарств у 1960-1970-х роках теж зменшилася, тому що сільське господарство Італії модернізувалося за рахунок впровадження дорогих сільськогосподарських машин, недоступних для багатьох селян.
Основні сільськогосподарські культури. Зернові є основними продовольчими культурами. Італійські ферми поставляють близько 2/3 зерна, споживаного на внутрішньому ринку. Головна зернова культура - пшениця, яку вирощують по всій країні. У 1992 році було зібрано 8,9 млн. тонн пшениці. Половину її врожаю збирають на півночі. Кукурудза і рис теж вирощуються на півночі. Інші важливі зернові культури - овес і ячмінь.
Велике значення, особливо на півдні, має вирощування таких типових середземноморских культур, як маслини, виноград, цитрусові і мигдаль. Італія - один з найбільших у світі виробників маслинової олії і вин, і ці види продукції, нарівні з томатами, фруктами та ранніми овочами (такими, як горох і квасоля), посідають важливе місце в експорті.
Основні технічні культури - цукровий буряк (в основному в області Венеція), тютюн (в основному на півдні), соя, конопля, бавовна і льон.
Тваринництво
У 1992 році Італія була третім за величиною у Західній Європі виробником м'яса, але, незважаючи на це, їй доводиться імпортувати майже третину споживаної в країні яловичини і телятини.
Велика рогата худоба вирощується на півночі, в основному на великих молочних фермах у долині р. По. Деякі витривалі альпійські породи великої рогатої худоби почали розводити в горбистих районах півдня, де раніше вирощували овець і кіз.
Лісове господарство
Ліси і рідколісся займають 6,8 млн. га або п'яту частину території Італії, але лісове господарство не має великого значення для економіки цієї країни. Щороку в середньому вирубується 8,5 млн. куб. м деревини. Основні лісові райони - гірські і горбкуваті райони Альп та Апеннін (включаючи райони Сіла та Аспромонте в Калабрії). Хвойні породи - ялиця і сосна - ростуть у більш піднятих районах, тоді як на нижніх частинах схилів переважають широколистяні породи - бук і дуб.
Рибне господарство
Незважаючи на велику довжину берегів, улов риби в Італії невеликий, в середньому 543 тис. т за рік, тобто майже 3/5 рівня улову Франції. Рибна промисловість розміщена локально і має невеликі підприємства.
Гірничовидобувна промисловість
Природний газ, що добувається в долині р. По і на півдні, є головним мінеральним паливним ресурсом Італії. Розвідані запаси газу оцінюються в 300 млрд. куб. м. У 1990 році було видобуто 17 млрд. куб. м газу. Запаси нафти дуже незначні і розташовуються переважно в Сицилії і на півдні. Розвідані запаси нафти - 91 млн. т, а видобуток у 1990 році становив 4,6 млн. т. Незначну кількість кам'яного і бурого вугілля видобувають на Сицилії. Італія забезпечує себе бокситами, свинцем і цинком і виробляє незначну кількість ртуті і мармуру на експорт.
