Офіційна назва - Республіка Індонезія ( Republik Indonesia, англ.). Географічне положення - Індонезія знаходиться в Південно - Східній Азії на островах Малайського архіпелагу (Великі і Малі Зондські о-ви), Молуккських о-вах і західній частині о. Нова Гвінея, які простяглися вздовж екватора. Крайні західну і східну точки країни розділяють приблизно 5150 км, а крайні північну і південну -1931 км. Площа території - 1,9 млн кв. км Населення - 234,342 млн осіб (2008 р.) Столиця - м. Джакарта - Jakarta - (9, 125 млн осіб). Рельєф. Берегова лінія порізана досить слабко, природних бухт мало; вздовж узбережжя часто зустрічаються коралові рифи і піщані мілини. Узбережжя внутрішніх морів низовинне, майже скрізь заболочене з обширними мангровими чагарниками або заливними рисовими полями. Береги на півдні Суматри, Яви і островах Східної Індонезії, звернені до Індійського океану, навпаки, високі і місцями зі скелястими обривами. Острови Індонезії істотно розрізнюються за розмірами. Найбільші з них - Нова Гвінея (829 тис. кв. км, з них на частку провінції Папуа припадає 421,9 тис. кв. км), Калімантан (734 тис. кв. км, Індонезії належать 539,5 тис. кв. км), Суматра (473,6 тис. кв. км), Сулавесі (189,2 тис. кв. км) і Ява (126,5 тис. кв. км). Інші острови Індонезії за площею значно поступаються перерахованим, більшість належить до Малих Зондських і Молуккських островів. До складу Індонезії входить також безліч крихітних коралових атолів та поодиноких скель. Острови розрізняються своєю геологічною структурою. Так, значні частини західної групи островів (східна Суматра, західний і центральний Калімантан, острови Банка і Белітунг) разом з мілководними Південно-Китайським і Яванським морями приурочені до Зондської платформи. У минулому це був масив суші, який сполучався з материковою Південно-Східною Азією. Внаслідок опускання суші утворилися моря, протоки та острови. Структурно острови Танібар, Ару, Кей і південний захід Нової Гвінеї утворять єдине ціле з Сахульським шельфом (продовженням Австралійського континенту, затопленим Арафурським морем). Між цими великими структурами в зоні молодої складчастості в оточенні глибоководних морів знаходиться о.Сулавесі. Звідси починається Тихоокеанська гірська тектонічна система, що продовжується на Філіппінах, Молуккських о-вах і Новій Гвінеї. У західному напрямку від Сулавесі простяглася Бірмано-Яванська, або Зондська, гірська дуга - частина Гималайської складчастої системи. До цієї дуги належать Малі Зондські о-ви, Ява, гори Суматри. Оскільки Індонезія знаходиться на стику двох тектонічних зон, на її території спостерігаються підвищена сейсмічність та інтенсивний вулканізм (понад 500 вулканів, з них більше 220 - діючі). Найбільш відомий вулкан Кракатау в Зондській протоці, внаслідок виверження якого в серпні 1883 було зруйновано острів і загинуло понад 36 тис. людей. Викид в атмосферу великого об'єму вулканічного попелу мав істотні кліматичні наслідки. Середня температура земної поверхні знизилася на декілька градусів. У 1927-1929 внаслідок вулканічних вивержень в цьому районі утворився новий острів Анак Кракатау ("Син Кракатау") висотою бл. 200 м. Найсильнішим на землі за останні 500 років вважається виверження вулкана Тамбора (в 1815, висота - 2850 м) на о. Сумбава, розташованому східніше Яви. Тоді, за оцінками, загинуло бл. 92 тис. остров'ян. Кількість викидів в атмосферу була така велика, що значно скоротилося надходження сонячного випромінювання на земну поверхню, сталося похолодання клімату: сезонний сніг у Північній півкулі зійшов лише в червні, а вже в серпні почалися заморозки. Для більшості островів Індонезії, особливо великих, характерне поєднання гірського рельєфу з рівнинами. Вздовж західного узбережжя Суматри простяглися гори Барісан. Їхні схили круто підіймаються майже від самого берега і завершуються піками на позначках 2000-3800 м. Найвища точка - вулкан Керінчі (3800 м). Велика, східна частина Суматри зайнята заболоченою алювіальною рівниною завдовжки бл. 1500 км і завширшки до 250 км, по якій несуть свої води ріки, що беруть початок у горах Барісан. Рівнина зайнята густими вологими тропічними лісами. Довгасті із заходу на схід гори Яви увінчані багатьма вулканічними конусами, 11 з них перевищують 3000 м (найвища точка острова - вулкан Семеру, 3676 м). Усього на Яві 38 вулканів. Продовження деяких гірських гряд виразно простежується східніше, на Малих Зондських і Молуккських о-вах. Найбільші вулкани в цьому регіоні - Рінджані (3726 м) на півночі о. Ломбок і Агун (3148 м) на Балі. Гори. На о.Калімантан стародавні гори займають центральну і північну частини острова. Це переважно плато, складені пісковиками і туфами. Найвищі гори - на північному сході півострова (найвища точка - гора Кінабалу - 4100 м). Південна частина острова зайнята заболоченою низовиною, по якій течуть численні річки. Тут поширені вологі тропічні ліси. Острів Сулавесі, що має химерну форму, являє собою молоді гірські утворення з обривистими схилами. Деякі гірські вершини перевищують 3000 м, найвища з них - гора Рантекомбола - сягає висоти 3440 м. На о.Новая Гвінея (пров. Папуа) гори мають широтне простягання і представлені двома осьовими хребтами - гори Нассау і гори Маоке, між якими розташована міжгорна долина Таріку - Тарітату. Багато вершин південного осьового хребта перевищують 4000 м. Тут же знаходиться найвища точка країни гора Джая (5040 м). Вздовж північного узбережжя тягнуться невисокі Північні, або Берегові гори. Південна половина провінції Папуа зайнята обширною заболоченою низовиною, порослою вологим тропічним лісом. Оскільки велика частина низовинних територій перезволожена і підтоплена, алювіальні відкладення часто перекриті потужною торфовою товщею, через що знижується сільськогосподарська цінність цих земель. Корисні копалини. У надрах Індонезії є значні запаси корисних копалин. За запасами (2,5-3 млрд. т) і видобутком нафти Індонезія займає провідні позиції в Південній і Південно-Східній Азії, з видобутку природного газу - шосте місце в світі, а за його експортом - перше місце. За видобутком олова (о-ва Банку, Белітунг і Сінкеп) Індонезія стоїть на другому місці в світі, за видобутком нікелю (Сулавесі) - на четвертому. У країні є великі запаси вугілля (Суматра і Калімантан), міді (Папуа), уранової і залізної руди, родовища марганцю, свинцю, кобальту і фосфориту. Видобуваються боксити, золото, срібло, алмази і рубіни. Найбільші запаси нафти зосереджені на о.Суматра і Калімантан, а також шельфі Малаккської протоки. Велика частина Індонезії, однак, ще не досліджена на предмет наявності корисних копалин. Клімат. Клімат Індонезії екваторіальний і субекваторіальний. Для Індонезії, що протяглася вздовж екватора і оточена з усіх сторін морями, характерні вельми незначні порайонні кліматичні відмінності і висока відносна вологість повітря (80%). Середня місячна температура повітря на рівні моря приблизно відповідає середній річній температурі +26-27° С. На відносно віддалених від екватора Малих Зондських о-вах, Яві і Балі досить сильно відчувається врівноважуючий кліматичний вплив океану. Так, у приморському місті Купангу на Тіморі, де знаходиться найпівденніша метеорологічна станція країни, середньорічна температура повітря +26° С, а середньомісячні показники коливаються в межах +24-27° С. Хоч у районах, які знаходяться на узвишші, фіксуються не такі високі і більш диференційовані показники температури повітря, її місячні значення залишаються стабільними. На висотах більш як 1500 м бувають заморозки. Істотніші сезонні і просторові коливання кількості атмосферних осадів, оскільки Індонезія знаходиться в зоні впливу мусонів. На більшій частині Індонезії атмосферні осади випадають з грудня по березень, коли дує західний мусон. Виключення складає східна Суматра, що частково прикривається територією п-ова Малакка. З місця виникнення західний мусон спрямовується над просторами Південно-Китайського моря в бік північно-східної Суматри, північних Калімантану і Сулавесу. Потім повітряний потік, міняючи курс, перетинає екватор і вторгається з північного заходу і заходу-північного заходу в межі південних областей Індонезії. Східний мусон, що дме з червня або липня по кінець вересня, зароджується у внутрішніх посушливих районах Австралії. Тепла, але зневоднена повітряна маса рухається над Малими Зондськими о-вами і східною половиною Яви. Проходячи над Індійським океаном, мусон починає поворот на південний захід, по шляху рясно насичується вологою і обрушує зливові дощі на гірське південно-західне узбережжя Суматри. Практично на всій території Індонезії в межах 5° по обидва боки від екватора щорічно випадає в середньому від 1800 до 3500 мм опадів, в деяких гірських районах - до 6100 мм на рік. Загалом більше опадів випадає на західному узбережжі о.Суматра і в гірських областях Західної Яви, Калімантану, Сулавесі і Папуа. Хоч розподіл опадів по місяцях і по районах нерівномірний, в жодному з них не буває тривалого сухого періоду. Проте в місцевостях до південного сходу від центральної Яви і аж до о.Тімор річна кількість опадів менше 1800 мм, хоч, як правило, не нижче 1300 мм. Там виражений сухий сезон: приблизно протягом двох місяців дощів майже немає і ще протягом 2-3 місяців вони йдуть рідко і випадає не більше 50 мм опадів за місяць. Цей сезон має надзвичайно важливе значення для урожаю рису. В такій країні, що зазнає значного впливу мусонів, зі складним рельєфом і своєрідною конфігурацією островів неминуче виникають місцеві погодні аномалії. Так, наприклад, місто Палу в глибині довгої і вузької затоки на заході Сулавесі розташоване всього в 1 градусі на південь від екватора, але в дощовій тіні і тому щорічно отримує не більше 530 мм опадів. У той же час річна норма опадів у місті Падангу, що знаходиться на тій же географічній широті, але біля підніжжя навітряного по відношенню до південно-західного мусону схилу гірського хребта Барісан на о.Суматра, становить 4200-4500 мм. Водні ресурси. Особливості клімату і рельєфу сприяють утворенню густої річкової мережі. Завдяки великій кількості атмосферних опадів річки повноводні майже круглий рік і відіграють велику роль в системі іригації. У гірських районах річки являють собою потенційне джерело електроенергії. Разом з тим в регіоні часті повені, а річки несуть значну кількість мулкого матеріалу, що утруднює навігацію і відкладається у прибережній зоні. Найбільші річки Індонезії на о.Калімантан - р.Капуас, або Капуас Бесар (1040 км, площа басейну - 97 тис. кв. км) в Західному Калімантані, Махакам (715 км) в Східному Калімантані, Мартапура і Баріто (650 км) в Південному Калімантані. Більшість річок беруть початок в центральному гірському масиві; на рівнинах, ближче до узбережжя, вони протікають через величезні болота; русла часто міняються. Вздовж багатьох річок, які служать також як транспортні артерії, утворюються поселення. Найбільші річки Суматри беруть початок на схилах хребта Букіт Барісан і стікають у Малаккську протоку і Південно-Китайське море. Серед них - Харі (Джамбі) (800 км), Мусі (553 км), Кампар (285 км), Рокан (265 км) і Сіак (260 км). На сході, вздовж берега, тягнеться найбільше в світі тропічне болото. Його площа - близько 155 тис. кв. км. Більшість річок Суматри судноплавні. На південному сході, вгору за течією розташовані річкові порти - Джамбі на р. Харі та Палембанг на р. Мусі. В індонезійській частині о. Нова Гвінея більш як 30 великих річок, що стікають з гір Маоке на північ у Тихий океан, як р. Мамберамо (св. 500 км), або на південь, в Арафурське море. Річки судноплавні в нижній течії. Одна з найбільших - р.Дігул (400 км), яка бере початок у горах Джаявіджая і стікає в Арафурське море. Річки Сулавесі короткі з бурхливою течією. Головні річки Яви - Тарум і Манук, які беруть початок поблизу південного узбережжя в Західній Яві, Серанг у Центральній Яві, Соло і Брантас у Східній Яві - впадають в Яванське море. Прибережні зони на півночі заболочені. Країна має багато озер, у яких багато риби. Більшість з них мають тектонічне або вулканічне походження. Найбільше - озеро Тоба - розташоване в кратері-кальдері на Батакському плоскогір'ї в північній частині Суматри. Площа цього озера з о-вом Самосір у центрі - 1,145 кв. км. Є заплавні озера, в яких багато риби. Інші найбільш великі озера: Манінджау, Керінчі та Сінгкарак - на Суматрі; Сіденренг, Посо, Товуті, Тондано і Матана - на Сулавесі; Паніай і Сентані - у Новій Гвінеї; Джемпанг, Мелінтанг і Семайянг - на р. Махакам, Калімантан; і Луар, Сентарум і Сіаван - на р. Капуас, Калімантан. Грунти. За винятком посушливого південного сходу країни, де переважають червоно-бурі грунти сухих саван, грунти в іншій частині країни, як правило, піддані більшою або меншою мірою латеризації, що характерна для областей дуже вологого тропічного клімату. Такі червоно-жовті фералітні грунти низовинних районів цілком придатні для росту густих вологих тропічних лісів, а також каучуконосів і олійних пальм. У прибережних районах і рівнинах особливо широко поширені алювіальні і тропічні болотяні грунти, а в мангрових лісах - мангрові солончакові грунти. Найродючіші грунти Індонезії мають вулканічне походження. На кислих вивержених породах, які тут переважають, формуються грунти середньої якості, більш родючі грунти формуються на породах середнього складу. Такі грунти зустрічаються на сході і в центральній частині Яви, на Балі, а також на плоскогір'ї Батак в околицях озера Тоба на Суматрі. Таким чином, грунти, що найбільш підходять для сільськогосподарського використання, сформувалися на вулканічних породах, перевідкладених водотоками, в основному в долинах середньої і нижньої течії річок на сході і в центрі Яви, півдні Балі і північному сході Суматри. Родючі грунти, що сформувалися безпосередньо на лавах середнього складу, зустрічаються в багатьох районах архіпелагу, але їх ареали мають невелику площу. Для гірських районів також характерні гірські фералітні червоно-жовті грунти, червоноземи і жовтоземи. Рослинний світ. Завдяки спекотному і вологому клімату, різноманіттю рельєфу, а також географічному положенню Індонезія має багатий і різноманітний рослинний світ, який включає близько 40 тис. видів (тільки Ява налічує близько 10 тис. видів). За винятком Яви і Балі, приблизно 90% території країни покриті лісами, в яких росте близько 3 тис. видів дерев. Значною мірою це вже вторинний ліс (белукар), який дуже поширений у тих частинах Зовнішніх островів, де практикується підсічно-вогнева система землеробства. У більш посушливих районах при такому типі землекористування природна рослинність часто повністю витіснялася покривом жорсткої трави лаланг. Вічнозелені вологі тропічні ліси висотою до 600-700 м, широко поширені на території Індонезії, мають триярусну будову. Верхній ярус утворюють дерева висотою до 50 м, що стоять більш або менш відокремлено. Середній ярус складений зімкненими кронами дерев висотою 25-30 м і помітно підноситься над нижнім ярусом, який являє собою густе переплетення памолоді і кущів. На рівнинах і в передгір'ях найхарактерніші ліси з пальм і багатостовбурних фікусів, зустрічаються деревовидні папороті і рослини-паразити, як рафлезія арнольді, або "трупна лілія", найбільша квітка у світі. У менш густих мусонних лісах, приурочених до тих районів, де щороку випадає менш як 1900 мм опадів, особливе значення мають тикове дерево, казуаринове ("червоне") дерево і численні види бамбука, які забезпечують населення дешевим матеріалом для будівництва і різних кустарних промислів. На південному сході Індонезії поширені також евкаліпт та інші види австралійської флори. Рослинність прибережної смуги істотно відрізняється від рослинності внутрішніх районів. Акумуляція мулистих відкладень на узбережжі створює умови для утворення мангрових боліт з вічнозеленими чагарниками. Зовсім інакший вигляд має позбавлений таких відкладень піщаний морський берег з пляжем, вздовж якого є різні солестійкі види флори, включаючи витончені казуарини і кокосові пальми. У районах підвищення на висоті 450-900 м переважають рослини помірної зони, а на висоті більш як 1500-1850 м їх змінює гірська гілея, або моховий тропічний ліс, в якому переважають вічнозелені (дуб), широколисті (дуб, бук, каштан) і хвойні (борнейський агатіс, подокарпус) породи. У цьому поясі також багато орхідей, папоротей і мохів. На вершинах гір, вище 2500-3000 м, змішані ліси поступаються місцем заростям чагарників (гірська казуарина) й альпійським лугам. Тваринний світ. Умовна лінія, проведена англійським дослідником 19 ст. А.Р. Уоллесом вздовж зовнішнього краю Зондського континентального шельфу, на схід від Калімантану й Яви, відповідає приблизному кордону азіатської фауни на заході й австралійської - на сході. Відповідно такі великі тварини, як слон, носоріг (однорогий на Яві і дворогий на Суматрі), тигр і орангутанг, зустрічаються на захід від зазначеного кордону, а менші мавпи зустрічаються більше на схід - на островах Сулавесі та Тімор. Ще далі на схід проникають багато азіатських видів птахів, плазунів і комах (включаючи метеликів). У міру віддалення на схід від цієї лінії кількість австралійських видів тварин зростає, що насамперед помітно в провінції Папуа, для якої характерні сумчасті тварини. Наступ цивілізації призвів до значного скорочення популяцій великих ссавців. Багато видів тварин є ендемічними. Наприклад, малайський ведмідь водиться лише на Суматрі та Калімантані, дикий бик - на Яві і Калімантані, карликовий бик аноа - на Сулавесі, дика свиня бабіруса - на Сулавесі та Молукках, "носата мавпа" - на Калімантані. Дикі слони водяться нині на Суматрі і лише зрідка зустрічаються на Калімантані. На Суматрі більше великих ссавців (тигрів, пантер, носорогів, тапірів, орангутангів), ніж на будь-якому іншому острові Індонезії. На Калімантані водяться носороги, тапіри, леопарди й орангутанг. На Суматрі водиться мавпа чорний гібон. На Яві, крім тигра, який надзвичайно рідко зустрічається, найвідомішим місцевим представником великих ссавців є дикий бик, або бантенг. З дрібніших ссавців для Індонезії характерні напівмавпи тупайї, з сімейства рукокрилих - летюча лисиця калонг (найбільші кажани з розмахом крил до 1,5 м) і калелавар. Цікаві плацентарні ссавці панголіни, вкриті лускатим панциром. У східних районах водяться єхидни, деякі види кускусів і деревного кенгуру, мурахоїд. У більшості районів Індонезії дуже поширені змії і крокодили, а невеликий острів Комодо, який лежить між островами Сумбава і Флорес, є місцем перебування гігантської (до трьох метрів завдовжки) ящірки - варана комодо. Водяться й інші різновиди ящірок (агами, гекони, ігуани, токе та ін.). Орангутанг і варани комодо водяться лише в Індонезії. Надзвичайно багата орнітофауна, представлена особливо широко на островах південного сходу такими надзвичайно екзотичними і з яскравим оперенням пернатими, як райський птах, павич, птах-носоріг, казуар. До цього додається справді нескінченна кількість різновидів папуг усіх розмірів і птах маньяр, який завдає великих збитків посівам рису. Індонезія багата на комах, у тому числі термітів, мурашок, коників, жуків. Дуже різноманітна морська фауна прибережних вод. У морях водяться тисячі видів декоративних і промислових риб (анчоуси, бички, летючі риби, сардини, скумбрії, тунці). У прибережних водах багато акул - від дрібних до дуже великих, дельфінів, морських черепах і скатів. Зустрічаються риба-пилка, меч-риба, барракуда та ін. Серед прісноводних риб різноманітні коропові, соми і карпозубі. Території, що охороняються. Усього в країні понад 35 національних парків (9,7% площі країни, 1997), створених для охорони рідкісних тварин і збереження живої природи. Багато видів тварин, у т.ч. орангутанг, яванський і суматрійський носоріг, знаходяться на межі зникнення і зустріти їх можна тепер лише виключно в заповідниках. До Списку Світової спадщини ЮНЕСКО включено такі парки: Уджунг Кулон (Західна Ява, 1206 кв. км), Комодо (Комодо, 1817 кв. км), Лорентц (Західне Папуа, 25 000 кв. км), а також парки проекту "Спадщина тропічних лісів Суматри" - Національний парк Керінчі Себлат (Центральна Суматра, 15 000 кв. км), Національний парк Гунунг-Лесер (Північно-Західна Суматра, близько 9500 кв. км) і Національний парк Букіт Барісан Селатан (Південна Суматра, 3650 кв. км). Інші природні парки - Сіберут (Західна Суматра, 4030 кв. км), Танджунг Путінг (Центральний Калімантан, 3040 кв. км), Кутаї (Східний Калімантан, близько 2000 кв. км), Меру Бетірі (Східна Ява, 580 кв. км), Алас Пурво (Південно-Східна Ява, 434 кв. км). Статус території, що охороняється, поширений також на велику мережу морських заповідників.
