Офіційна назва - Ісламська Республіка Іран. Jumhuri-ye Islami-ye Iran. Географічне розташування - розташована на південному-заході Азії, межує на півночі з Туркменістаном, Азербайджаном, Вірменією, на сході з Афганістаном і Пакистаном, на заході - з Туреччиною й Іраком. Площа території - 1.648.195 кв. км. Чисельність населення - 80 млн. осіб (2008 р.) Столиця - Тегеран - понад 10 млн. осіб (2003р.). Рельєф Велику частину території країни займає велике внутрішнє Іранське нагір'я середньою висотою 1200 м. Його утворюють великі плато, гірські ланцюги і міжгірські улоговини. На заході піднімаються гори Загрос, на сході - сильно розчленовані Східно-Іранські гори, на півночі - могутні дуги Ельбурса, на півдні - Макрана. Уздовж узбережжя Каспійського моря, Перської й Оманської заток витягнулися вузькі смуги берегових низин. Рельєф країни переважно піднесений і гірський. Центр країни оточений горами Іранського нагір'я, пустелями Деште-Кевир (Велика Солона пустеля) і Деште-Лут. Загрос - масивний складчастий гірський ланцюг шириною 150-300 км, що простирається на 1600 км від північно-західних кордонів у південно-східному напрямку. При переважних висотах 2000-3000 м деякі піки мають висоти понад 3500 м (найвища гора Зердкух - 4548 м). Протягом 800 км, від прикордонного з Іраком району до порту Бушир на узбережжі Перської затоки, паралельно хребтам Загроса уздовж їхнього західного підніжжя простягається низка височин висотою 300-600 м і шириною близько 65 км. Тут на південь від 32 пн. ш. зосереджено найбільші в Ірані запаси нафти. Макран (або Мекран) - система складчастих гір на півдні країни шириною більше 200 км, тягнеться в східному напрямку на 480 км (у межах Пакистану її напрямок змінюється на північно-східний) із середніми висотами від 600 до 1500 м. Окремі піки піднімаються до 1800-2150 м (найвища точка гора Кухран - 2260 м). Гори Макрана відрізняються сильно розчленованим рельєфом. Східно-Іранські гори простираються на 1050 км уздовж східного кордону Ірану, між Ельбурсом і Макраном. Хоча ця гірська система нижче Загроса і не настільки розчленована, як Макран, вона утворює могутній орографічний бар'єр на шляху з Ірану в Афганістан. Середня висота гір складає 1500 м, головні вершини 2450-2750 м, а найвища точка - вулкан Тефтан (4042 м). Ельбурс. Гірська система Ельбурс охоплює північні області Ірану, має довжину близько 1400 км і форму літери S: облямовуючи південно-західне і південне узбережжя Каспійського моря, повертає на північний схід і потім на південний схід, закінчуючись на кордоні з Афганістаном. Ельбурс складається з трьох порівняно відособлених частин: на північному заході Талишські гори, висотою від 2150 м до 2450 м; їх змінює Центральний Ельбурс з оцінками від 2450 м до 3050 м (окремі вершини перевищують 3650 м); далі на сході його продовжують Туркмено-Хорасанські гори (1500-1850 м). У горах Ельбурса, на північний схід від Тегерана, знаходиться найвища точка всього Середнього Сходу - недіючий вулкан Демавенд (5604 м). У межах цієї орографічної системи виражені два великих розлами: один на заході, де ущелина ріки Сефидруд відокремлює Талишські гори від Центрального Ельбурса, другий, з перепадом висот близько 900 м, на східній частині цього хребта. Гори Іранського Азербайджану є частиною Вірменського нагір'я і знаходяться між Талишськими горами на сході і Курдистанськими горами на заході. Вони менш розчленовані, аніж Загрос і Ельбурс, і утворюють протяжний уступ з абсолютними висотами 2130-3050 м, що круто обриваються до долини р. Аракс, що протікає по кордону з Вірменією й Азербайджаном. Сучасний рельєф сформувався під впливом геологічних рухів на місці стародавнього плато. Як результат - утворилися міжгірські улоговин, серед яких западина Урмія з однойменним солоним озером, западина Хой-Меренд і долина ріки Карасу (між містами Ардебіль та Ахар). До найбільших хребтів належать Мішудаг і Карадаг, що облямовують долину р. Аракс, і далі на південь - Себелан і Бозкуш. Вулканічна активність сполучена з розривними тектонічними рухами, головним чином у районі могутніх вулканів Херемдаг (3710 м) і Себелан (4821 м). Внутрішні плоскогір'я. Частина пустельних і напівпустельних внутрішніх плоскогір'їв (безстічних западин) замкнуті гірськими ланцюгами, площа яких складає близько 260 тис. кв. км. Вони утворюють вирівняні та хвилясті простори, місцями пересічені невисокими пагорбами. До характерних форм рельєфу відносяться сухі річкові русла (вади) і піщані дюни. Біля найнижчих ділянок плоскогір'їв розташовані постійні і тимчасові озера. Уздовж підніж крайових хребтів виражені смуги конусів виносу, створені постійними і тимчасовими водотоками. Ґрунти, що сформувалися на алювіальних конусах виносу, надзвичайно продуктивні під час зрошення. Значні площі внутрішніх плоскогір'їв зайняті кам'янистими пустелями (дешт). До найбільших западин відносяться пустелі Деште-Кевир (Велика Соляна пустеля) і Деште-Лут. Узимку, внаслідок дощів, тут утворюються великі мілководні озера. Серед інших, менших за розмірами, западин виділяються Кумська - розташована на південь від Тегерану, і Джазмуріанська, яка лежить північніше гір Макран. Низовини. Рівнинні райони Ірану відділені від внутрішніх плоскогір'їв високими гірськими ланцюгами. Серед низьких рівнин особливо виділяються кілька, які мають важливе значення для народного господарства. Перша, вузька низинна смуга, яка добре зволожується, між горами Ельбурс і Каспійським морем. Друга, Хузестанська рівнина, на вершині Перської затоки. Третя, суха, шириною від 1,5 км до 80 км рівнина уздовж узбережжя Перської затоки та Оманського моря, що простягається від міста Бушир до кордону з Пакистаном. Ще дві невеликі рівнини розташовані на півночі країни: степова смуга на півдні від ріки Аракс (частина Кура-Араксинської низовини) і Горганський степ (південно-східний Прикаспій). Водні ресурси Запаси поверхневих і підземних вод залежать від кількості атмосферних опадів і тому зосереджені насамперед у північній частині Загроса, у горах Ельбурса й Іранського Азербайджану. Для внутрішніх плоскогір'їв, південної частини Загроса, Макрана і Східно-Іранських гір типові нечисленні тимчасові водотоки. У напрямку на південь підземні води стають солонуватими і непридатними для використання. Клімат Кліматично Іран можна розділити на три частини: тропічне спекотне узбережжя Перської затоки й Оманського моря, більш посушливий субтропічний клімат центральних областей і холодний клімат гірських районів. Клімат більшої частини Ірану субтропічний, континентальний, характеризується різкими коливаннями температур. На узбережжі Перської затоки й Оманського моря клімат тропічний. Для всієї країни, за винятком каспійського узбережжя і прибережної низовини на півдні, типові суворі зими. Достатню кількість вологи у результаті опадів одержують тільки високогірні райони Загроса й узбережжя Каспійського моря. Температури. Літо на усій частині Ірану спекотне із середніми місячними температурами від 27 до 32 град. С. Денні температури нерідко сягають 32-38 град. С, уночі вони знижуються до 16-21 град. С. На висоті понад 1500 м над рівнем моря, повітря прогрівається слабше. Найбільш виражені розходження в термічному режимі між північною і південною частинами країни узимку. На півночі, за винятком прикаспійської смуги, зими холодні і сніжні, на півдні вони м'які і теплі. Середні січневі температури складають у Тегерані 2 град. С?, Тебрізі 8 град. С, Ахвазі 12 град. С, Ширазі 9 град. С, Джаску 19 град. С, Бехарі 19 град. ?С. Нічні заморозки характерні на всій території Ірану на північ від 27 град. пн.ш. Абсолютний мінімум температури зафіксований у Тебрізі (-28 град. С). На півдні денні температури узимку змінюються від помірних до теплих, а вночі знижуються на 11-14 град. С. Середня температура січня в Тегерані (центр країни) від -3 до +7 град.С, липнева - від +22 до +37 град. С. В Абадані (на узбережжі Перської затоки) - від +7 до +17 град. С в січні і від +28 до +44 град. С в липні. Середньорічна норма опадів у Тегерані складає близько 250 мм на рік, на північних схилах Ельбурса і на Південно-Каспійській низовині до 2000 мм на рік. Опади. Велика частина території Ірану має недостатнє зволоження. Як правило, улітку дощі не випадають протягом 2-3 місяців, а в окремі роки - і протягом 7 місяців поспіль. Виключення складають високогірні райони Північного Загросу, підвітряні схили Ельбурса, гір Іранського Азербайджану й узбережжя Каспійського моря, що одержують 650-1650 мм опадів на рік, причому їхня сумарна кількість різко скорочується на підвітряних схилах і в південно-східному напрямі. Річна норма опадів у Тегерані складає 250 мм, Мешхеді 280 мм, Ісфахані 130 мм, Джаску 130 мм, Захедані 100 мм на рік. Вони випадають переважно на холодний сезон - з листопада по березень. Узимку на півночі Ірану й у високогір'ях на півдні опади випадають переважно у вигляді снігу. У Ельбурсі й Загросі вище 1200 м над рівнем моря сніг лежить протягом 4-5 місяців, а в найбільш захищених місцях зберігається до червня. У Тегерані потужність сніжного покриву, що тримається протягом 2-3 тижнів, складає близько 0,5 м. Сніг відіграє важливу роль в економічному житті країни. Його повільне танення дозволяє поповнювати запаси води, необхідні для зрошення. У південній частині Ірану випадають головним чином рідкі опади, як правило у вигляді сильних злив, протягом 6-30 днів узимку. Рослинність В умовах Ірану розподіл рослинного покриву залежить від ступеню зволоження території і господарської діяльності людини, особливо землеробства і випасу худоби. Північні найбільш зволожені схили Ельбурса до висоти 2500 м вкриті густими широколистяними лісами з перевагою дуба, граба, клена, буку, залізного дерева, в'яза, платана, ясена, волоського горіха. На узбережжі Каспійського моря місцями зустрічаються перевиті ліанами непрохідні субтропічні ліси. Північні і центральні райони Загросу, у недалекому минулому були зайняті дубовими лісами, нині у значній мірі знищені в ході інтенсивних безладних вирубань і через непомірний випас овець і кіз. Їх змінили рідкостійні чагарники зі значною частиною дуба, роль якого поступово скорочується мірою просування на південь, де випадає менше опадів, ксерофільні рідколісся з фісташок, аличі, мигдалю, а також степова і напівпустельна рослинність. В інших гірських районах деревна рослинність зустрічається локально в найбільш зволожених місцях уздовж рік і в міжгірських долинах. По долинах рік на південному заході країни поширена тугайна і болотна рослинність. На узбережжі Перської затоки місцями зустрічаються мангрові зарості. Степова і пустельна рослинність характерна для багатьох невисоких гір. У степах переважають багаторічні й однолітні злаки, полини, астрагали. Нерідко степи перемежовуються з ділянками чагарникових заростей. У пустелях домінують саксаул, верблюжа колючка, гребінчик, солянки, аристида. Великі райони внутрішніх плоскогір'їв Ірану внаслідок браку вологи і ґрунтового засолення практично позбавлені рослинного покриву. Марні також ділянки хитких пісків. Тваринний світ Тваринний світ Ірану різноманітний і багатий. З метою збереження його видової розмаїтості створені близько 30 заказників. Поширені копитні. Серед них особливо виділяються джейран, козеріг, іранська лань, гірський баран уріал, бородатий козел, муфлон, кулан, звичайна газель, кабан. У горах зустрічаються бурий і білогрудий ведмеді. Характерні такі хижаки, як леопард, очеретяна кішка, манул, шакал, вовк, смугаста гієна, каракал, зустрічаються гепард, звичайний мангуст. Численні гризуни і птахи (рябчики, куріпки, дрохва-красуня, каспійський улар, тупач, сірий франколин, кеклик, канюк-курганник, білий лелека, сірий журавель, стрепет тощо). Багато птахів гніздяться і зимують в Ірані. Особливо багата орнітофауна узбереж Каспійського моря і Перської затоки (фламінго, пелікани, кулики, гусаки, качки, мармуровий чирок й ін.). Багата фауна плазунів. У заплаві рік Сербаз у Белуджистані водиться болотний крокодил. У прибережних водах Перської затоки водяться зелені морські черепахи. Води Каспійського моря і Перської затоки буяють цінними видами промислових риб.
