Офіційна назва - Союз М'янма.
Географічне положення - розташована в Південно-Східній Азії, на півострові Індокитай. Межує: з Бангладеш та Індією – на заході, з Лаосом і Таїландом – на сході, з Китаєм – на сході та півночі. На півдні омивається водами Індійського океану.
Площа території - 678 500 кв.км.
Населення - 57 млн осіб (2007 р.)
Столиця - м.Нейп`їдо - 920 тис. осіб.
Рельєф місцевості.
У геоморфологічному відношенні територія М'янми ділиться на чотири райони, які витягнуті меридіонально: Шанське нагір'я на сході та Західний гірський пояс на заході, розділені Центральною рівниною, прибережна рівнина Ракхайн, що примикає до Бенгальської затоки.
Шанське нагір'я чітко відділене від Центральної рівнини меридіональним скидом, який виражений у рельєфі у вигляді уступу заввишки до 600 м. Поверхня нагір'я дуже роздроблена долинами річок. Середній рівень нагір'я близько 900 м над рівнем моря, однак над ним нерідко піднімаються гірські хребти з вершинами до 1800–2600 м над р.м.
Шанське нагір'я складається з вапняків, пісковиків, гранітів та інших порід, які утворюють складчасті структури меридіонального простягання. На загальному фоні гірських хребтів і річкових долин проявляється велика різноманітність форм рельєфу, що залежить від морфокліматичних і літологічних чинників. Кілька коротких річок течуть у широких долинах, вироблених у вапняках. Навпаки, найбільші річки Салуїн і М'їнге (ліва притока Іраваді) мають глибоко урізані русла з численними порогами і водоспадами.
Шанське нагір'я на півночі змикається з масивом Путао і продовжується на сході на території Китаю, Лаосу і Таїланду. На півдні, особливо у межах національних областей Кая і Карен, відносно пологий рельєф змінюється серією паралельних гірських хребтів (Білауктонг та інш.), розділених річковими долинами, які місцями сильно звужуються. Південно-західні схили Шанського нагір'я переходять у хребет Танентаунджі і гірську систему Тенассерім (хребти Танінтайї, Тауньйо, Дона), гори якого порівняно невисокі, але їх важко подолати. Сільськогосподарські угіддя на південному сході М'янми тяжіють переважно до вузької прибережної рівнини, до нечисленних вузьких долин та кількох невеликих дельт. У межах найбільшої дельти виросло місто Молам'яйн (Моулмейн).
Центральна рівнина складається з товщі пісковиків, які легко розмиваються, сланців і глин, у якій були утворені широкі давні річкові долини. В них у новітній геологічний час накопичилися могутні світи алювію річок Іраваді, Чиндуїн і Сітаун. У низов'ях Іраваді та Сітауна утворилася дельта площею близько 40 тис. кв. км. Її одноманітну поверхню ускладняють останці з латеритними утвореннями. Відносні висоти цих форм рельєфу не перевищують 15 м.
Місцями виходи міцніших порід підносяться над поверхнею рівнини у вигляді гряд і низьких гір. Найбільший з таких хребтів – Пегу – розділяє долини Іраваді й Сітауна і пролягає від Янгона на північ до Мандалая. На півночі рівнини також виражені невисокі вододільні хребти – Зіб'ю, Хмангин, Лойм'є та інші. Всі ці невисокі гори відрізняються крутими схилами, а русла річок, що їх розділяють, прилягають до міжгір'я, що обмежує можливості розвитку землеробства.
Західний гірський пояс являє собою північний відрізок Бірмано-Яванської складчастої дуги і включає кілька гірських хребтів, що розходяться від масиву Путао і тягнуться аж до мису Модін (Пагода) на крайньому південному заході М'янми. Їх продовженням є Андаманські о-ви. Західний гірський пояс розширюється на півночі і звужується в південному напрямку. Ядро гірської системи складаютьстародавні кристалічні породи, з обох сторін його оздоблюють складчасті осадкові породи, сильно зім'яті в складки. На півночі гори мають різні назви (хребти Поуннья, Лета та інш.). У цьому районі, біля кордону з Китаєм, розташована найвища точка М'янми – м. Кхакаборазі (Хакабо-Разі), що досягає висоти 5881 м. Більша частина Західного гірського пояса складається з паралельних хребтів, розділених вузькими річковими долинами. Від гірського масиву Путао на півночі і до Намті на півдні вздовж р. Малікха тягнеться хребет Кумун (заввишки до 3000 м). Вздовж кордону з Індією пролягає гірський ланцюг Паткай, а далі на південь – гори Гола і Чин (висота менш як 3000 м). На півдні виділяється єдиний хребет Ракхайн-Йома (висота до 2740 м). Рельєф тут нзначноо більше розчленований, ніж на Шанському нагір'ї. Перевалити через Західний гірський пояс можна лише нечисленними стежками, які проходять по крутих схилах вздовж ущелин і обривів (зокрема, стежка Ледо).
Прибережна рівнина Ракхайн витягнута вузькою смугою між хребтом Ракхайн і Бенгальською затокою. На півночі вона розширюється за рахунок алювіальних рівнин у низов'ї кількох річок, що беруть початок у горах. На півдні рівнина звужується і місцями виклинюється, гори безпосередньо підходять до узбережжя. Як правило, на сході кордон цього району чітко виражений біля підніжжя хребта Ракхайн. У Бенгальській затоці розташовані численні острови. Деякі з них відрізняються плоским низинним рельєфом і придатні для рисосіяння. Вздовж узбережжя материка є багато зручних природних бухт.
Іноді нагадує про себе вулканічна і сейсмічна активність. Виділяються принаймні чотири вулканічні ланцюги, що проходять через Шанське нагір'я, і грязьові вулкани в системі Пегу-Йома і Ракхайн-Йома. Найвідоміший з потухлих вулканів – Поупа, що є найвищою точкою (1518 м) в хребті Пегу. Згідно з місцевими переказами на ньому живуть духи нати,які захищають країну. На вершині вулкана Поупа височить пагода Туйїн-Таун – місце паломництва буддистів.
Клімат.
Високі гори на півночі перешкоджають проникненню на територію М'янми холодних повітряних мас з Центральної Азії, тому на більшій частині країни переважає тропічний і субтропічний клімат, що формується під впливом мусонів. Виділяються три сезони: вологий, що триває з кінця травня до кінця жовтня; прохолодний – з кінця жовтня до середини лютого; і жаркий – з середини лютого до кінця травня. На низинах високі температури повітря спостерігаються круглий рік, так що поняття «прохолодний» – відносне. У січні середня місячна температура становить +24° С в Янгоні та +21° C у Мандалаї, влітку стовпчик термометра ніколи не піднімається вище + 41° C. У гірських районах набагато прохолодніше. На Шанському нагір'ї температури вночі в зимовий період можуть іноді опускатися нижче нуля, однак у долинах значно тепліше і температури січня не перевищують +15°С.
Найбільше значення має вологий сезон з максимумом опадів у липні. Кількість опадів варіює залежно від висоти і експозиції схилів по відношенню до вологих мусонних вітрів, що дують з південного заходу. На узбережжі областей Ракхайн і Танінтайї за рік випадає в середньому 4600–5100 мм опадів, а на захищеній від цих вітрів центральній рівнині – всього 635 мм. У Ситуе (Акьяб), розташованому на узбережжі Ракхайна, яке називають «Вологим поясом», середня річна кількість опадів досягає 4950 мм, у Мінбу, в дощовій тіні хребта Ракхайн у Сухому поясі лише 740 мм,а в Янгоні – 2510 мм.
Водні ресурси.
Більшість річок беруть початок у горах і належать до басейну Індійського океану. Максимум річкового стоку припадає на сезон мусонних дощів, коли часто бувають повені; в інші періоди багато маловодних річок, особливо у центральній частині, міліє і пересихає. Прибережні низини часто заболочені, а морські припливи відчуваються іноді навіть на відстані від 80 до 120 км від берега.
Основна водна і торгова артерія – р.Іраваді. Площа її басейну становить бл. 411 тис. кв. км, а довжина 2170 км (судноплавна круглий рік на 1653 км від гирла). Іраваді бере початок від злиття гірських рік Нмайки і Малі, в 48 км на північ від М'їчини, і приймаючи безліч притоків тече з півночі на південь, розділяючи М'янму на дві половини. На південь Мандалая в Іраваді впадає Чіндуїн, довжина якого становить бл. 840 км, а площа басейну перевищує 100 тис. кв км. У нижній течії Іраваді майже не має постійних притоків. На південний захід від Рангуну, в області гирла, утворюється дельта Іраваді, що складається з дев'яти основних рукавів і безлічі притоків. Її ширина становить понад 300 км, а площа – близько 40 тис. кв. км. У сезон дощів, особливо на рівнині, Іраваді розливається на десятки кілометрів і несе з собою безліч мул, що осідає потім у гирлі і дельті, постійно збільшуючи її площу. У низовинних ділянках дельти спостерігається заболоченість.
Над схід від Іраваді тече Сітаун (площа його басейну бл. 34,5 тис. кв. км, а довжина понад 550 км), який берет початок у північній частині Пегу-Йоми і живиться за рахунок притоків з Шанського нагір'я, і Салуїн – найдовша річка, що бере початок у Китаї і в районі Молам'яйна впадає в Андаманське море. Майже не маючи великих притоків і бурхливо розливаючись у період мусонів, обидві річки мало придатні для судноплавства. Згідно з різними джерелами, довжина Салуїну коливається від 2400 км до 3200 км, але при цьому площа її басейну всього бл. 280 тис. кв. км.
Більшість озер розташована в північній частині країни. Найбільші – тектонічні озера Індоджі (210 кв. км) на заходу від М'їчини і Індо (бл. 155 кв. км) у районі г.Ката. Однак у всьому світі більш відоме оз. Інле (бл. 100 кв. км, глибина від 3,5 до 6 м) на Шанському нагір'ї; на його берегах розташовані свайні села, жителі яких займаються рибальством і вирощують овочі на плавучих городах. У низов'ї Іраваді і Сітауну зустрічаються залишкові озера і закриті водоймища, що утворюються лише в період дощів, а в інший час перетворюються на болота. Найбільші з них – оз. Імма (до 90 кв. км) в районі м.П'ї і Каду (до 10 кв. км), розташоване недалеко від г.Шуебо. Великі штучні водосховища існують у районі міст, включаючи столицю, і служать як для потреб іригації, так і постачання населення водою.
Грунти.
Найбільше поширення мають типові червоноземи, розташовані в основному до Шанського нагір'я, в горах на півночі країни вони змінюються на бурі червоноземи. Місцями у межах Шанського нагір'я значні ареали червоноземів чергуються з жовтоземами. У природних умовах на червоноземах ростуть густі тропічні і субтропічні ліси. Червоноземи характеризуються наявністю горизонту, збагаченого оксидами заліза і алюмінію, потужність якого залежно від умов зволоження, нахилу поверхні і загальної потужності грунтового профілю змінюється від 0,3 до 2,4 м. Червоноземи добре утримують вологу, однак через знищення рослинного покриву після обробітку легко еродують під дією сильних тропічних дощів. У межах прибережної рівнини Ракхайн і Центральної рівнини набули широкого поширення червоно-бурі лісові грунти. На південній околиці хребтів Ракхайн і Пегу, в долинах річок Сітаун і Танінтайі зустрічаються ареали латерітних грунтів. У безлісних районах на півдні країни розвинуті лугові грунти. Місцями приморські низовини в Тенассеріме на півдні і Аракана (Ракхайна) заболочені, спостерігається поширення грунтів мангрових лісів і засолених грунтів.
Рослинний світ.
Ліси вкривають бл. 60% території М'янми. Вони збереглися в основному в гірських важкодоступних, малозаселених районах. На Центральній рівнині ліси майже всюди знищено і зайнято сільськогосподарськими угіддями або вторинною напівпустинною рослинністю (виняток становлять гірські споруди, що створюють міжріччя).
Флора налічує близько 7 тис. видів, причому пон. 1 тис. ендемічних. Росте 1347 видів дерев, 96 видів бамбука і 841 вид орхідей.
Вічнозелені ліси М'янми поділяються на перезволожені (дощові) і типові. Перезволожені дощові ліси поширені на південному сході країни, в області Танінтайї, і на південному заході, у прибережних районах Ракхайна, де кількість опадів перевищує 3000 мм. Це дво-, рідше триярусні високостовбурові ліси, увиті ліанами і епіфитами, у тому числі лазячими пальмами, ротангами, орхідеями. У цих лісах найбільш типові такі цінні деревні породи, як каньін, тінган, тітка, таунг-тайєт та інші, представлені кілька видів бамбука. Ростуть також пальми (арекова, цукрова, кокосова), фікуси, пандануси, деревовидні папороті.
Типові вічнозелені ліси поширені в умовах меншого зволоження (2000–3000 мм) і тривалому (бл. 5 місяців) сухого періоду в Ракхайні, Танінтайї, дельті Іраваді і на півночі М'янми. Це досить світлі три-, чотириярусні ліси. Склад деревних порід верхнього ярусу близький до дощових вічнозелених лісів. У найнижчих ярусах ростуть пальми, бамбук, тростини. У нижньому ярусі багато чагарників. На півночі в таких лісах, крім типових тропічних деревних порід, з'являються дуби і каштани, бамбука небагато або він зовсім відсутній. Для деяких районів характерні чисті диптерокарпові ліси.
У районах, де кількість опадів становить від 1000 до 2000 мм, поширені мусонні ліси: вологі листопадні і сухі листопадні. Вологі листопадні ліси знаходяться біля хребта Пегу, східних схилів хребта Ракхайн і північного низькогір‘я. У цих лісах домінує тік (цінна порода, що використовується в суднобудуванні, для виготовлення залізничних шпал, у домобудівництві, меблевій промисловості) і салове дерево. Крім того, для вологих листопадних лісах характерні такі цінні породи, як п'їнкадо ("залізне дерево"), емане, набе, падаук, хноу, бамбве.
Для сухих листопадних лісів потрібні менш вологі умови – 900–1250 мм опадів на рік і більш тривалий сухий сезон (до 6 місяців). Вони поширені на межиріччі Іраваді і Чіндуїну, в передгір'ях Пегу і Ракхайну, а також на алювіальних рівнинах річок Іраваді, Чіндуїн, М'їта, Шуелі, Салуїн. Домінує в них – ксерофільний диптерокарпус. Зустрічаються також сухі тікові ліси за участю п'їнкадо, панга, таукчана, набе, чисті диоспирові ліси і сухі бамбукові чагарники.
Для Сухої зони, де випадає 600–800 мм опадів на рік, характерні червоно-бурі саванні грунти, на яких ростуть рідкі чагарники, а трав'яний покрив відсутній. На солончаках Сухої зони поширена дуже рідка рослинність. Переважають чагарник канпіп і акації. У долинах, де випадає менше 500 мм опадів на рік, переважають савани і чагарники. У внутрішніх районах Центральної рівнини, на північ від хребта Пегу, представлено тропічні степи і напівпустелі, зарості молочаю.
На плоских берегах областей Ракхайн і Танінтайі ростуть мангрові ліси, що мають велике господарське значення як джерело цінної деревини. У цей час вони істотно постраждали від рубок, а у дельті р.Іраваді майже повністю знищені. Тепер на їх місці рисові поля.
На самих високих горах чітко виражена висотна поясність рослинного покриву. Так, наприклад, на масиві Чон-Хілс на заході М'янми на висотах 150–500 м зростають тропічні вічнозелені ліси, до висоти 1500 м – гірські тропічні вічнозелені ліси, до 2000 м – соснові, а вище – дубово-рододендронове рідколісся. На Шанському нагір'ї у поясі від 1200 до 1700 м переважають гірські тропічні вічнозелені ліси, на висотах 1700–2500 – сосново-дубові ліси, 2500–2800 м – змішані хвойні ліси з сосни, ялиці, ялини і тсуги. Більш складна структура вертикальної поясності рослинності - у високих горах Північної Бірми. Там до висоти 900 м поширені вічнозелені тропічні і субтропічні ліси, на висотах 900–1200 м – гірські вічнозелені діброви (каштан, лавр, граб, магнолія, клен), 1200–1600 м – соснові ліси, 1600–2300 м – змішані ліси, 2300–3000 м – дрібнолистні ліси, 3000–3500 м – хвойні ліси, 3500–4000 м – рододендронове криволісся, вище 4000 м – альпійські луки.
Тваринний світ.
У горах, покритих вологими тропічними лісами, водиться безліч видів великих ссавців. У вічнозелених тропічних лісах мешкають індійський слон, тигр, леопард, гібон, макаки та інші мавпи. Швидко скорочується чисельність диких биків гаура і бантенга, чепрачного тапіра і дворогого суматранського носорога. Крім того, зустрічаються олені мунтжак та індійський замбар, з порожнисторогих – сероу чорний і Мілн-Едвардса, кабани. Всього фауна Бірми включає близько 300 видів ссавців.
У сухих тропічних тикових лісах водяться бірманський гаур і бантенг, олені тамін і мунтжак. Дуже багата орнітофауна, яка налічує не менше 1200 видів. Серед найбільш екзотичних видів слід згадати строкатого бірманського фазано, зеленого павичо, великого аргусо, банківських курей, птахів-носорогів. Самець павича, з розпущеним яскравим хвостовим оперенням є національним символом М’янми. Серед плазунів, що нараховують понад 400 видів, виділяються численні змії (пітон, кобра і декілька видів гадюк), крім того, водяться крокодили, ящірки, включаючи геконів, і черепахи, у тому числі у прибережних водах – морські. Річки рясніють рибою.
М’янма – одна з небагатьох країн Південно-Східної Азії, яка не має ефективної системи територій, що охороняються. Станом на 2002 рік, у М’янмі водилося 134 видів тварин, яким загрожувало зникнення. З метою їх захисту були створені 34 території, які охороняються, включаючи три національні парки і ряд заповідників живої природи, але їх площа була порівняно невелика, а заходи охорони слабкими. Нині ці області становлять 2%, або 15 тис. кв. км, території країни. Практично повністю браконьєрами була знищена популяція носорогів у Національному парку Таманті, а через незаконні вирубування лісів і винищування тварин фактично припинив своє існування найбільший у країні заповідник – Підаун (близько 200 тис. га, 1994 р.), який було створено у Качинській області ще у 1918 році.
