Реферат на тему: “Грузія” (економіко-географічна характеристика країни)
01.11.2010, 12:28
Реферат на тему:
“Грузія”
(економіко-географічна характеристика країни)
Грузія розташована в центральній і західній частині Південного Кавказу, її сусідами з півночі є Російська Федерація, зі сходу Республіка Азербайджан, з півдня Республіка Вірменія, на південному заході Туреччина. На заході територія Грузії омивається водами Чорного моря.
Територія країни - 69,7 тис. кв. км.
Чисельність населення - 5,4 млн. осіб (дані на 1995 р.).
Столиця - м.Тбілісі (близько 1,25 млн. жителів).
Інші великі міста: Кутаїсі (241 тис. жителів), найстаріше місто країни і регіональний центр Західної Грузії; Руставі (158 тис.), Батумі (137 тис.), головний порт і нафтовий термінал Грузії; Зугдіді (105 тис.), Чіатура (70 тис.), Горі (70 тис.), Поті (50,9 тис.).
Адміністративно-територіальний поділ. Країна поділяється на 9 областей, 65 районів і 5 міст Республіканського підпорядкування (без Абхазії і Цхінвалі).
Державна мова - грузинська. Вона належить до картвельської групи іберійсько-кавказьких мов, в яку входять також мегрельська і сванська мови, має власний алфавіт, що використовується з найдавніших часів. Понад 98% етнічних грузинів вважають грузинську мову рідною. Вона широко використовується в економічному, політичному і культурному житті країни. Абхазька мова є офіційною на території Абхазії.
Грузинська мова - єдина серед іберо-кавказьких мов, яка має древнє алфавітне письмо. Воно передає звуковий склад грузинської мови і утворює писемні та друковані символи цієї мови. Грузинський алфавіт налічує 33 літери (5 голосних і 28 приголосних). Написання літер унікальне: його неможливо порівняти з жодним іншим алфавітом світу.
Релігія. Більшість етнічних грузинів належить до грузинської православної церкви, гілки православного християнства. Східну Грузію у 330 р. н.е. навернув до християнства святий Ніно з Каппадокії, після чого вона стала другою (після Вірменії) державою, яка прийняла християнство як офіційну релігію. Грузинська православна церква тривалий час залишалася незалежною, але в 1811 р. її було включено до складу російської православної церкви. Статус автокефалії повернула в 1917 р.
У Грузії є невелика кількість католиків, відносно багато грузинів-мусульман в Аджарії та уздовж південного кордону країни. Абхази - переважно мусульмани-суніти, але є і православні. Азербайджанці, ассірійці і курди - мусульмани. Більшість осетинів - православні. Вірмени, греки і росіяни мають власні православні церкви. Для Грузії характерна релігійна терпимість. У Тбілісі є багато храмів, включаючи синагоги і мечеть.
Національна символіка Грузії. Національні символи Грузії пов'язані з давніми історичними традиціями.
Виникнення сучасного національного прапора Грузії датується 25 березня 1917 року, а його автором вважається Якоб Ніколадзе. На той час використовували прапор з трьох рівновеликих смуг: чорної, білої і кизилової. 26 травня 1918 року було проголошено Акт про незалежність Грузії і триколірний прапор піднято над Будинком уряду в Тифлісі як державний. Коли соціал-демократи (меншовики) спробували підняти замість триколірного свій партійний червоний прапор, то це викликало бурю протестів громадськості й тривалий час над урядовою будівлею майоріли два прапори. 21 лютого 1921 року Установчі збори прийняли Конституцію, в якій зазначалося, що "Державний прапор Грузинської Республіки кизилового кольору з чорною і білою смужкою".
14 листопада 1990 року Верховна Рада Республіки Грузія ухвалила окремі закони про державний герб, прапор, гімн, а також про оголошення перехідного періоду в республіці, у зв'язку з чим було внесено поправки в кілька статей конституції. Зокрема статтю 180 викладено в такій редакції: "Державний герб Республіки Грузія являє собою орнаментовану семипроменеву зірку, золотавий орнамент зірки оточений чорною облямівкою. Простір поміж краями - кизилового кольору. У центрі зірки розташований круглий грузинський щит із полем кизилового кольору, на якому зображений Тетрі Ґіорґі на білому коні із золотими копитами. У правій руці він тримає наготований до бою золотий спис із срібним наконечником, а в лівій - щит із золотою смужкою. На Тетрі Ґіорґі - багряні шаровари і взуття золотавого кольору. На ньому лати блакитної барви в сріблясту карту й біла накидка. З-під лат видно сорочку брунатного кольору. Під сідлом коня Тетрі Ґіорґі - тигрова шкура, сідло - золоте, вуздечка - срібна. Над головою Тетрі Ґіорґі сяє восьмипроменева срібляста зірка; праворуч від неї - сріблястий місяць, а ліворуч - золотаве сонце. Уздовж місяця і сонця розміщено по дві восьмипроменеві зірки. Під конем - зображення гірської вершини".
Стаття 181 гласить: "Державний і національний прапор Грузії являє собою тканину кизилового кольору прямокутної форми, на якій збоку від древка, у верхньому куті, - чорна (вгорі) і біла (внизу) смужки. Співвідношення ширини прапора до його довжини - 3:5, ширина кожної смужки (чорної і білої) дорівнює 1/5 прапора, а довжина - 2/5 довжини прапора".
28 грудня 1990 року окремими законами затверджено положення про державні символи. Кизиловий колір інтерпретується як символ славного минулого, чорний - трагічних сторінок в історії народу, білий - надії на світле щасливе майбутнє.
(За матеріалами А.Гречило "Герби новопосталих держав" -http://www.heritage.com.ua/istorija/geraldika/SymNovDer/SymNovDer02.htm)
Грузія активно працює з багатьма міжнародними організаціями. У 1999 р. стала повноправним членом Ради Європи і СОТ. Грузія була ініціатором розширення ГУУАМ (за рахунок Узбекистану). Вона тісно співпрацює з ООН та ОБСЄ, активно розвиває стосунки з НАТО.
Економічна географія
Майже все промислове виробництво Грузії сконцентроване у рівнинних районах країни. Більше ніж половина підприємств розташовані в містах Тбілісі, Руставі (на південний схід від Тбілісі) і Кутаїсі (у Західній Грузії). Найвищий рівень економічного розвитку в східно-центральному регіоні (Тбілісі-Руставі), за ним ідуть західно-центральний регіон (Кутаїсі - Зестафоні), Абхазія, Південна Осетія і південні райони.
Незважаючи на тенденції до рівномірнішого розташування господарських об'єктів шляхом розширення видобутку вугілля і тальку, виробництва електроенергії в Абхазії, заготівлі лісу в Південній Осетії та розвитку агропромислових комплексів по всій республіці, територіальні відмінності зберігаються і відповідно загострюються етно-регіональні протиріччя. Темпи росту промисловості в Абхазії і Південній Осетії набагато нижчі, ніж у Грузії в цілому. Найбільше зайняті у сільському господарстві абхази, їх частка найвища порівняно з будь-якою іншою етнічною групою колишнього СРСР. Понад 70% всіх зайнятих у промисловості сконцентровані в Центральній Грузії.
Енергетика
Гідроенергетичний потенціал Грузії оцінюється у 88,5 млрд. КВт/год за рік і перевищує сумарний гідроенергетичний потенціал Великобританії, Швейцарії і Германії. Навіть використовуючи менше 10% потенціалу, гідроенергетика виробляє майже половину всієї електроенергії в країні. В Грузії діють 72 електростанції, 64 з яких - ГЕС. Але задовольняється лише 3/4 попиту на електроенергію.
Запаси інших енергоносіїв - вугілля, нафти і природного газу - незначні. Видобуток вугілля скорочується. Вугільні шахти, розташовані поблизу міст Ткварчелі і Ткібулі на заході Грузії, забезпечують лише половину коксу, необхідного для Руставського металургійного заводу, їх вклад у виробництво електроенергії незначний. Нафтовидобувна промисловість /родовища в Кахетії/ розвинута слабко: у 1997 р. видобуто лише 120 тис. тонн нафти. Місцева нафта забезпечує всього 4% потреб країни; інша частина імпортується з Росії та Азербайджану. Проте нафтопереробний завод і нафтосховища в Батумі, що забезпечуються по трубопроводах з бакинських нафтових промислів, є перспективними об'єктами нафтового господарства кавказького регіону. Природний газ, що забезпечує 44% потреб країни з пального, надходить з інших країн, в першу чергу з Туркменістану.
Видобувна промисловість
Хоча надри країни багаті на різноманітні корисні копалини, гірничовидобувна промисловість у Грузії розвинута слабко. Виняток становить лише видобуток марганцю, рудники якого в Чіатурі у 1970-х роках давали чверть всього видобутку марганцю в СРСР. В середині 1990-х років запаси марганцю в Грузії становили 200 млн. тонн. Родовища вугілля в Абхазії і нафти у Східній Грузії не здатні забезпечити потреби енергетики і металургійної промисловості.
В Грузії є невеликі родовища міді, свинцю, вапняку і бариту, що підтримують розвиток кольорової металургії і хімічної промисловості, зокрема виробництво азотних добрив і медикаментів. В числі інших важливих видів мінеральної сировини - тальк, діатоміт, мергелі, доломіти, вапняки, мармур, вогнетривка глина та інше. Грузія багата на мінеральні джерела.
Мінеральна вода "Боржомі" і марганець були візитними картками обробної промисловості Грузії. Гірничовидобувна промисловість Грузії має перспективи подальшого розвитку, однак масштаби виробництва залежатимуть від внутрішнього і зовнішнього ринків збуту.
Обробна промисловість
До кінця ХІХ ст. Грузія залишалася слабкорозвинутою аграрною околицею Російської імперії. За радянських часів активно здійснювалася індустріалізація. За період з 1913 р. по 1975 р. обсяги валової продукції промисловості в Грузії зросли в 154 рази. У 1990 р. республіка виробила 0,2% всієї світової промислової продукції, приблизно стільки ж, скільки Норвегія. Промисловість давала понад 40% національного доходу країни. Однак централізована організація промислового виробництва за п'ятирічними планами і контрольними цифрами обсягу випуску продукції призвели до серйозного економічного дисбалансу з надзвичайно високою концентрацією інвестицій у важку промисловість і виробництво низькоякісних товарів.
Домінуючою галуззю обробної промисловості є харчова. Використовуючи власну аграрну базу, ця галузь випускає 3/5 всієї промислової продукції, у ній працює майже 2/5 зайнятих у промисловості. Провідні галузі харчової промисловості - консервування фруктів, виробництво чаю і тютюну, вони дають 3/5 всієї кількості продукції харчової промисловості. Менш розвинуті такі галузі, як виробництво макаронів, пива, цукру, м'ясних і молочних продуктів. Розвинуте виробництво тканин (шовкових, вовняних і бавовняних), одягу і взуття.
Важка промисловість включає виробництво сталі, залізничних локомотивів, вантажних автомобілів, суден і сільськогосподарських машин. Металургія, яка представлена Руставським металургійним заводом, виробляє труби і прокат для нафтової та автомобільної промисловості, а також для заводів, що виробляють залізничні локомотиви, судна і сільськогосподарські машини. Металургійне виробництво значною мірою залежить від поставок коксу і залізної руди з Росії.
Сільське господарство
Оброблювані землі займають менше ніж 20% території Грузії. Раніше селяни не могли використовувати болотисті ґрунти уздовж морського убережжя, але за роки радянської влади більшість цих земель було осушено. Важко було обробляти і землі в посушливих районах на сході, але вони ввикористовувалися в сільськогосподарській діяльності завдяки широкому розвитку ірригації.
Незважаючи на згадані проблеми, сільське господарство Грузії досягло великих успіхів і залишалося головним джерелом процвітання республіки. В період з 1913р. по 1980 р. випуск сільськогосподарської продукції зріс більше ніж у 10 разів. Грузинські селяни здавна використовували родючі ґрунти і теплий клімат країни для вирощування таких культур, як цитрусові, тютюн і чай, які є основою харчової промисловості. Коли радянський ринок був закритий для конкуренції з боку іноземних товарів, Грузія мала монополію на виробництво чаю і цитрусових. У зв'язку з необхідністю більшої кількості робочих рук для вирощування і збирання таких спеціалізованих культур, як чай, тютюн і виноград, постійно утримувався високий рівень зайнятості.
До приватизації землі в 1992 р. грузинське сільське господарство було організоване у формі колгоспів і радгоспів. Хоча не існувало приватної власності на землю, селяни і деякі місцеві жителі отримували в оренду земельні ділянки для вирощування продукції для особистого використання чи на продаж. Незважаючи на невелику площу цих ділянок, врожаї там були вдвічі вищими, ніж у колгоспах і радгоспах. Існували обмеження і на кількість голів домашніх тварин у приватних господарствах. Приватники поставляли майже половину сільськогосподарської продукції республіки, в тому числі 64% м'яса, 54% молока і 43% яєць; їм належала понад половина поголів'я домашньої худоби (в основному, великої рогатої, овець і свиней).
До 1992 р. понад 80% посівних земель були зайняті зерновими і кормовими культурами. Із загальної площі зернових 40% становила кукурудза і майже 40% - озима пшениця. Також вирощувалися бобові, тютюн, картопля та овочі. Виноград, цитрусові та інші фрукти, а також чай займають 34% родючих земель. Найважливішою сільськогосподарською продукцією після зернових є виноград винних сортів. Грузинські виноградники становили 1/8 всіх виноградників СРСР, і понад 10% загального обсягу сільськогосподарського виробництва належало продукції з винограду. Грузія виробляє 500 різних сортів вина. Виноробство сконцентроване переважно на сході країни, в Кахетії. Цитрусові давали близько 8% вартості всієї сільськогосподарської продукції Грузії. Субтропічні фрукти становили 8%, тоді як чай, плантації якого займали лише 2% оброблюваної території давав майже 20% всієї продукції.
Тваринництво в Грузії спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби, свиней і овець. Розвинуте птахівництво. Розвиток тваринництва ускладнюється такими чинниками як висока щільність тварин на землі, низький рівень механізації і практики відгінного вівчарства. Вівці і свині вирощуються в основному в горах і передгір'ях.
Транспорт
Завдяки своєму географічному положенню між європейською Росією та Азією територія Грузії має важливе транзитне значення. Зокрема, вона забезпечує сусіднім країнам - Азербайджану і Вірменії - найкоротший вихід до Чорного моря. У радянський період м.Тбілісі стало великим вузлом залізничних і автомобільних доріг Кавказького регіону. Залізниці є головним засобом внутрішніх вантажних перевезень. Кістяк залізничної мережі утворює субширотна Закавказька магістраль, яка збудована ще в 1883 р. і з'єднує Баку з Поті і Батумі. Від неї прокладені основні гілки на Ткібулі, Боржомі, Чіатуру, Кахетинська дорога і лінія на Єреван.
Зв'язок з Росією підтримується на сході - через Баку і на заході - уздовж узбережжя Чорного моря. Є залізничний зв'язок із Турцією через територію Вірменії. Для розвитку периферійних районів республіки були збудовані лінії залізничних доріг Натанебі - Махарадзе, Очамчире - Ткварчелі, Броцеула - Цхалтубо, Горі - Цхінвалі, Боржомі - Ахалціхе - Вале, Гракалі - Тедзамі, Качреті - Цителі-Цкаро та інші.
Завдяки положенню Грузії на південному кордоні колишньої Російської імперії і СРСР важливими стратегічними об'єктами вважалися шосейні дороги. До числа найбільш живописних належить знаменита Воєнно-Грузинська дорога через Хрестовий перевал (одна з чотирьох магістралей, що перетинають високогірну зону Великого Кавказу).
Грузія має порти на Чорному морі. Серед них виділяються Батумі, головний нафтовий термінал і контейнерний порт, і Поті, важлива військово-морська база. До грузино-абхазького конфлікту роль головного туристичного і курортного порту виконувало Сухумі.
Більшу частину вантажів, що перевозяться через грузинські порти, становить сира нафта. Незважаючи на міжнародний статус порту Батумі, значна частина торгівлі обмежується чорноморським регіоном. У Грузії добре розвинуте повітряне сполучення між районними центрами, а Тбілісі пов'язаний міжнародними авіалініями з більшістю столиць СНД і Європи.
Зовнішня торгівля
У січні-вересні 2000 року зовнішньоторговельний оборот Грузії (крім неорганізованої торгівлі) становив 771,6 млн. доларів США, що становить 130,4 відсотка показника відповідного періоду минулого року. Експорт становить 234,6 млн. доларів США (відповідно 147,5%), а імпорт - 537,0 млн. доларів США (124,1 % ). У січні-вересні 2000 року від'ємний торговельний баланс Грузії становив 302,3 млн. доларів США.
У січні-вересні 2000 року в Грузії був від'ємний торговельний баланс з 78 країнами-партнерами (серед них - з 39 країнами понад 1 млн. дол. США), з якими торговельний дефіцит становив 311,1 млн. дол. США, замість 86 країн і 279,2 млн. дол. США порівняно з аналогічним періодом минулого року.
У січні-вересні 2000 року позитивний торговельний баланс (8,7 млн. дол. США ) в країні був з 25 країнами, а в січні-вересні 1999 року - з 15 країнами (5,7 млн. дол. США). У січні-вересні 2000 року позитивний торговельний баланс у розмірі понад 1 млн. дол. США встановлено з Литвою, Вірменією і Конго.
30,4% торговельного дефіциту припадає на країни СНД. З цими країнами зовнішній торговельний оборот у січні-вересні 2000 року становив 288,0 млн. дол. США (на 18,7 % більше порівняно з відповідним періодом минулого року), а з рештою країн - 483,6 млн. дол. США (відповідно на 38,5 % більше). На частку країн СНД припадає 37,3 % зовнішнього торговельного обороту Грузії, серед них 41,8 % експорту і 35,4 % імпорту.
З Росією торговельний оборот становив 134,8 млн. дол. США, а частка торговельного обороту з цією країною зменшилась на 2,5 процентних пунктів - з 19,8 % до 17,5 %.
У січні-вересні 2000 року до першої десятки провідних торговельних партнерів Грузії, за торговельним оборотом, увійшли: Туреччина, Росія, Німеччина, Азербайджан, США, Україна, Туркменістан, Швейцарія, Великобританія та Італія.
