Офіційна назва - Сирійська Арабська Республіка Географічне положення - держава в Південно-Західній Азії. Межує з Іраком, Туреччиною, Йорданією, Ізраїлем і Ліваном, на заході омивається Середземним морем (довжина берегової лінії 183 км). Площа території - 185 180 кв. км. Населення - 20 млн осіб (2008 р.). Столиця - м. Дамаск - 2,228 млн осіб з передмістями (2003 р.) Рельєф місцевості. На території Сирії, що простягається від Середземного моря на схід через північну частину Сирійської пустелі, виділяють п'ять природних районів: Приморська низовина, Західний гірський ланцюг, Рифтова зона, Східний гірський ланцюг, Плато Східної Сирії. Країну перетинають дві великі річки – Ель-Асі (Оронт) і Євфрат. Землі, які обробляються, прилягають в основному до західних районів – приморської низовини, гір Ансарія і долини р.Ель-Асі, а також до долини Євфрату та його притоків. Приморська низовина простягається вузькою смугою вздовж узбережжя. Місцями вона переривається скелястими мисами, які підходять до берега моря і являють собою відроги гір Ансарія. У найширшому місці, в околицях Латакії, її довжина зі сходу на захід становить 15–30 км. Західний гірський ланцюг. Між приморською низовиною і долиною р.Ель-Асі, яка прилягає до рифтової зони, розташований гірський хребет Ансарія (Ен-Нусайрія), який складений з вапняків і пролягає паралельно берегу моря від кордону з Туреччиною на півночі та майже до кордону з Ліваном на півдні. Цей хребет завширшки близько 65 км має середні висоти 1200 м. Його найвища точка – гора Небі-Юнес (1561 м). На західних дуже розчленованих схилах гір, відкритих вологим повітряним потокам з боку Середземного моря, випадає багато опадів. У цих горах беруть початок невеликі річки, які впадають у Середземне море. Річки утворили глибокі долини з крутими берегами. Багато річок влітку пересихають. На сході гори Ансарія різко обриваються, утворюючи уступ заввишки до 900 м. Східний схил повернутий до гарячих сухих повітряних мас і отримує значно менше опадів. У південній кінцевій частині хребта Ансарія знаходиться Триполійсько-Хомський міжгірський прохід. По ньому пролягає дорога, яка з'єднує ліванський порт Тріполі з містом Хомс; у західному напрямі тече р.Ель-Кебір, яка за довгі роки відклала на днищі своєї долини родючий шар алювію. Рифтова зона. На схід від хребта Ансарія і на північ від Триполійсько-Хомського проходу тягнеться Рифтова зона завдовжики 64 км і завширшки 14,5 км, яка є продовженням Східно-Африканської рифтової системи. До цієї зони належить долина середньої течії р.Ель-Асі. Плоске днище цього грабена, що має назву Ель-Габ, раніше було місцями заболочено, але зараз осушено. Завдяки високій родючості грунтів тут розвинено зрошуване землеробство. Східний гірський ланцюг. Безпосередньо до Ель-Габу зі сходу прилягають гори Ез-Завія, що являють собою горбисту поверхню з середніми висотами 460–600 м, максимальні позначки досягають 900 м. На південь від хребта Ансарія простягаються хребти Антіліван і Еш-Шейх (Хермон), якими пролягає кордон між Сирією і Ліваном. Ці гори складаються з пористих вапняків, які поглинають ту невеличку кількість атмосферної вологи, яку отримує район. Однак біля підніжжя гір на поверхню виходить безліч джерел, які використовуються для зрошування земель в околицях столиці. У межах хребта Еш-Шейх, на кордоні з Ліваном, знаходиться найвища в Сирії однойменна гора (2814 м). Гори Антіліван і Еш-Шейх розділені р.Барада, яка використовується для водопостачання Дамаськського оазису. Плато Східної Сирії. Більшу, східну частину країни займає широке Східне плато. Його південна частина вища за північну на 300 м. Поверхня плато поступово знижується на схід приблизно з 750 м на схід від хребта Антіліван до менш як 300 м у заплаві Евфрату. Південна частина плато складається з давніх лавових полів. Найвражаючіші форми рельєфу – гори Ед-Друз куполоподібної форми, що підіймаються до 1800 м. Більша частина плато, що оточує їх, покрита лавовим великообломним матеріалом, що утворився із порід, які виливалися. Це ускладнює господарське використання цієї території. Лише в області Хауран (на південний захід від Дамаска), де лавові відкладення дуже вивітрені, сформувалися родючі грунти. На схід від гір Ез-Завія місцевість вкрита пагорбами. Її поверхня поступово знижується приблизно з 460 м на заході до 300 м біля кордону з Іраком. На північному сході країни виділяються середньовисотні (більш як 500 м над р.м.) гори Абд-ель-Азіс (максимальна висота 920 м), які широко простягаються. Всю територію плато з північного заходу на північний схід перетинає р.Ефрат, глибиною 30–60 м. На північний схід від сирійської столиці через весь район пролягає досить низьке пасмо, що майже доходить до Евфрату в районі міста Дейр-ез-Зор. Його висота знижується на сході від 2000 м (хребет Маалула на північ від Дамаска) до 800 м (гори Бішрі, на північний захід від Дейр-ез-Зора). Для всіх цих гір характерні дефіцит атмосферних опадів і бідна рослинність, що дає змогу використовувати їх лише як зимові пасовища. Клімат. Клімат Сирії субтропічний середземноморський, у внутрішніх районах – континентальний, аридний. Опадів випадає мало, і в основному на зимовий сезон. Характерне інтенсивне випаровування. Висока вологість повітря і випадання значної кількості опадів характерні лише для прибережної низовини і західних схилів хребта Ансарія. Західна Сирія. Клімат приморської смуги і підвітряних схилів хребта Ансарія – вологий середземноморський. Середня річна кількість опадів 750 мм, у горах збільшується до 1000–1300 мм. Сезон дощів починається в жовтні і продовжується до березня – початку квітня, з максимумом інтенсивності в січні. З травня по вересень опадів майже не випадає. На низьких висотах у цей сезон погода дискомфортна для людини: вдень повітря прогрівається до 30–35° C при високій вологості. Вище в горах влітку денні температури приблизно на 5°C нижче, ніж на узбережжі, а вночі – навіть на 11°C. Середні зимові температури становлять 13–15°С, нижче за 0°C вони опускаються лише на деякому віддаленні від прибережної низовини. Іноді випадають і тверді опади, але снігопади звичні лише для верхнього гірського поясу хребта Ансарія, де сніжне покривало може триматися два-три місяці. Хоча зиму вважають сезоном дощів, дощових днів буває небагато, отже і в цей період стоїть ясна погода, а температура вдень піднімається до 18–21°С. Східна Сирія. Вже на східних схилах хребтів Ансарія, Антіліван і Еш-Шейх середня сума опадів зменшується до 500 мм. За таких умов панують степи і напівпустелі. Майже всі опади випадають взимку, тому озимі зернові культури можна вирощувати без зрошування. Сирійська пустеля, що тягнеться на схід і південь від степової зони, одержує менш як 200 мм опадів на рік. Амплітуда температур у межах степів і пустель більша, ніж на середземноморському узбережжі. Середньолипнева температура у Дамаску, на західному краю степової зони, становить 28°С, як і в розташованому далі на схід від Халеба (Алеппо), тоді як в Дейр-ез-Зора, що знаходиться в пустельній області, середня температура липня 33°С. Денні температури в липні-серпні часто перевищують 38°С. Після заходу сонця температура різко падає, зменшується вологість повітря. Таким чином, незважаючи на денну спеку, завдяки прохолодним сухим ночам у внутрішніх районах країни в літній час кліматична обстановка більш комфортна, ніж на узбережжі. Взимку в степових і пустельних районах приблизно на 5,5°С прохолодніша, ніж у прибережній смузі. Середні зимові температури Дамаска і Дейр-ез-Зора 7°С, а Халеба – 6°С. На півночі степової зони часто бувають заморозки і випадає сніг, але в її південних районах, а також у пустелях ці кліматичні явища спостерігаються рідше. Нічні температури взимку опускаються значно нижче 0°С. Водні ресурси. Східну частина Сирії в південно-східному напрямі перетинає повноводна транзитна річка Євфрат з великими лівими притоками Беліх і Хабур. Усі ці річки беруть початок у горах Туреччини. Протяжність середньої течії Євфрату на території Сирії 675 км. Його стік регулюється дамбою. Внаслідок будівництва дамби утворилося велике водосховище Ель-Асад об'ємом близько 12 млрд. куб. м. Найбільша річка на заході країни – Ель-Асі (Оронт), що бере початок у горах Лівану, що протікає по западині Сирійського грабену і впадає в Середземне море. Її протяжність у межах Сирії 325 км. Крім того, є багато дрібних річок середземноморського басейну, які найбільш повноводні в зимовий період дощів і міліють влітку. На крайньому північному сході вздовж кордону з Іраком протяжністю близько 50 км протікає р.Тигр. Крім того, на заході країни є великі озера. У районах з недостатнім зволоженням для зрошуваного землеробства використовують колодязі, джерела, скупчення підземних вод і річки, за рахунок яких в країні виробляється значна частина електроенергії. Зрошується приблизно 12% посівних земель, причому близько 20% з них – завдяки колодязям. На інших поливних землях іригація залежить від водного режиму Євфрату і його приток – Беліха і Хабура. Але гідроресурси Євфрату широко використовуються також в енергетиці та сільському господарстві Туреччини і Іраку, які пред'являють свої права на води цієї річки. Ця обставина нарівні з технічними і фінансовими проблемами самої Сирії і через засухи не дозволила довести площі зрошуваних земель і виробництво електроенергії до рівня, який передбачався будівництвом Євфратської дамби, що завершилося в 1978 році. Великі іригаційні системи розташовані також на річках Ель-Асі і Ярмук (води останньої використовуються спільно з Йорданією). Рослинний світ. Природна рослинність Сирії під сильним антропогенним впливом зазнала значних змін. У далекому минулому хребет Ансарія на заході і гори на півночі країни були покриті лісами. Пізніше їм зміну прийшли вторинні ліси з низькорослими хвойними і листяними породами в малонаселених місцевостях, які краще зволожуються, і чагарниками середземноморського типу в тих прибережних районах, де не було розвинене землеробство. У Західній Сирії де менше місць проживання на гірських схилах переважають вічнозелені дуби, лавр, мирт, олеандр, магнолія, фікуси. Зустрічаються гаї кипариса, алепської сосни, ліванського кедра, а також ялівець. Вздовж середземноморського узбережжя є плантації тютюну, бововника, цукрової тростини. У долинах річок вирощують інжир, шовковичне дерево, цитрусові, а на пологих схилах оливки і виноград. На полях висівають кукурудзу, ячмінь, пшеницю. Вирощують також картоплю і овочі. На півночі, а частково на східних схилах хр. Ансарія й інших, і в низькогір'ях внутрішніх частин країни поширені типові бобово-злакові степи, які служать кормовою базою пасовищного скотарства (в основному вівчарства). На полях вирощують пшеницю і ячмінь, бавовник, а в умовах штучного зрошування – рис. У пустелях ландшафт пожвавлюється лише після дощу, коли з'являються молоді пагони трав і низькорослі чагарники та чагарники, які представлені в основному саксаулом, біюргуном, бояличем, полином. Проте навіть такого бідного рослинного покриву досить для прокорму верблюдів, яких розводять кочівники. Тваринний світ Сирії не відрізняється великим розмаїттям. З хижаків іноді зустрічаються дика кішка, рись, шакал, лисиця, смугаста гієна, каракал, у степах і напівпустелях багато тхорів, з копитних – антилопа, газель, дикий осел онагр. Численні гризуни такі, як тушканчики. Іноді зустрічаються дикобрази, їжаки, білки, водяться також зайці. Характерні плазуни: змії, ящірки, хамелеони. Різноманітна фауна птахів, особливо в долині Євфрату і поблизу водоймищ (фламінго, лелеки, чайки, чаплі, гуси, пелікани). По всій країні водяться жайворонки, рябки, дрохви, в містах і селах – горобці і голуби, в гаях – зозулі. З хижих зустрічаються орли, соколи, яструби, сови. Грунти. Велика частина країни зайнята сіроземами, на півночі і заході поширені каштанові грунти, в горах на заході зустрічаються також ареали коричневих, найбільш родючих грунтів. Вони відносяться до приморської низовини і нижніх схилів хребта Ансарія. Багато грунтів засолені і загіпсовані.
