ДЕМОГРАФIЧНI ПЕРСПЕКТИВИ КИЄВА
Глибока та затяжна системна криза в Україні є одночасно і демографічною кризою, тобто кризою демореальності, яка проявляється в погіршенні якісних та кількісних характеристик населення і його відтворення. Криза демореальності має глобальний характер: вона охопила всі демографічні процеси, міське та сільське населення. У м. Києві, як і в решті міст України, вона набула особливо гострої форми, гальмуючи вихід із соціально-економічної кризи, погіршуючи передумови для сприятливого демографічного майбутнього столиці.
Одним із важливих проявів кризи демореальності є падіння народжуваності. У 90-ті роки та на початку нового сторіччя в Києві швидко посилювалися негативні тенденції у її динаміці: чисельність народжених зменшилася з 31,6 тис.у 1990р. до 21,2 тис.у 2002р., а загальний коефіцієнт народжуваності — відповідно з 12,0 до 8,1 живонароджених на 1 тис.населення. Сумарний показник народжуваності у 2002р. — 1 дитина на жінку. Середній розмір домогосподарства у столиці, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001р., становив 2,7 особи. Більшість шлюбних пар міста обмежуються народженням однієї дитини або залишаються бездітними. Слід зазначити, що у 2001р. порівняно з 2000р. чисельність народжених у Києві збільшилася на 0,4 тис., а у 2002р. порівняно з 2001р. — на 1,8 тис.Але, як показує аналіз, це є не «переломом» у тенденції падіння народжуваності, як здається деяким політикам — надмірним оптимістам, а так званою «компенсацією» відкладених раніше народжень. Незважаючи на певне підвищення, сучасна народжуваність у столиці є надзвичайно низькою: вона не забезпечує навіть половину рівня, необхідного для простого відтворення населення.
Основна причина падіння дітородної активності людей у сучасних умовах полягає в тім, що задоволення потреби в дітях, материнстві й батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим елементарніших, чим нижчий рівень життя сім'ї. I хоч Київ є більш благополучним порівняно з іншими регіонами України, але й тут відтворення населення економічно не забезпечується.
З цієї самої причини в першій половині 90-х років відбулося загострення кризової ситуації стосовно стану здоров'я населення, що спричинило й підвищення його смертності. Чисельність померлих зросла з 22,7 тис.у 1990р. до 27,6 тис.у 2002р., а загальний коефіцієнт смертності — відповідно з 8,7 до 10,6 на 1 тис.населення. Починаючи з 1996 року, ріст смертності тимчасово припинився, але закріпити цю сприятливу динаміку без відчутного підвищення рівня життя та ефективності функціонування системи охорони здоров'я не вдалося. Середня тривалість життя киян у 1999р. становила 66,5 років — у чоловіків і 74,6 — у жінок, тобто відповідно на 2,4 та 0,9 року менше, ніж у 1989р. У наступні роки й дотепер смертність продовжує підвищуватися.
Несприятливе співвідношення рівнів народжуваності та смертності призвело до депопуляції, яка почалася в 1993р. Це означає, що на плечі киян ліг «демографічний хрест»: так почали називати в зарубіжній пресі перетин кривих народжуваності й смертності, викликаний протилежною спрямованістю їх динаміки. Така назва цього явища має не лише метафоричний зміст, а й символізує труднощі, з якими стикаються спільноти, охоплені депопуляцією. Протягом 1993—2002 рр. унаслідок депопуляції населення м.Києва скоротилося на 72,6 тис. осіб, у тому числі у 2002р. — на 6,5 тис. Соціально-економічна криза та спричинене нею зубожіння більшості населення зумовило зменшення його міграційної рухливості. У 90-ті роки міграційний приріст у столиці порівняно з попереднім десятиріччям зменшився у п'ять разів.
Негативні тенденції в демографічних процесах призводять до поглиблення старіння людності: частка непрацездатних за віком осіб у загальній чисельності населення збільшується, а частка дітей до 15 років зменшується. Відтак підвищується економічне «навантаження» на працездатних осіб, виснажується демовідтворювальний потенціал вікового складу населення, що має далекосяжні наслідки. Для того щоб знівечений попереднім несприятливим перебігом соціально-економічних подій віковий склад населення нормалізувався, навіть у сприятливих соціально-економічних умовах потрібні десятиліття [1].
Одним із ефективних засобів аналітичної оцінки демографічної ситуації є демографічний прогноз, який є пронозом-попередженням (застереженням) [2]. У відділі демографії і відтворення трудових ресурсів Iнституту економіки НАН України був виконаний багатоваріантний демографічний прогноз чисельності й статево-вікового складу населення м.Києва до 2050р. [3]. В основу прогнозу покладений аналіз довготривалих тенденцій демографічних процесів, що склались у місті, а також їх деформацій у роки соціально-економічної кризи [4]. Вироблений проноз засвідчив великий руйнівний потенціал сучасної демографічної ситуації в Києві та відсутність достатнього демовідтворювального потенціалу для зростання чисельності киян. Протягом усього прогнозного періоду місту буде притаманне природне зменшення населення, яке з часом наростатиме. Як наслідок, показник життєвості, тобто співвідношення чисельності народжених і померлих, за станом на останнє п'ятиріччя прогнозного періоду, за різними варіантами прогнозу, становитиме 0,24—0,49. Для збереження чисельності населення місто потребуватиме значного міграційного приросту, який перетвориться на основний чинник формування його чисельності. Величина цього приросту визначальною мірою залежатиме від соціально-економічних можливостей міста (приміром, забезпечити прибулих житлом і робочими місцями), а також змісту принципів демографічної політики щодо міграційних процесів.
Результати багатоваріантних прогнозних розрахунків свідчать, що очікувана чисельність населення Києва на кінець прогнозного періоду знаходитиметься в межах 1,8—2,6 млн. чол. (рис.1).
Збереження чисельності населення столиці на нинішньому рівні до 2050р. можливе лише в тому разі, якщо середня тривалість життя чоловіків зросте до 74,3 року, жінок — до 80,5 року; сумарний показник народжуваності — до 1,4 дитини; буде прийнято й облаштовано за прогнозний період 886 тис.прибулих, тобто в середньому близько 18 тис.чол. щорічно (середньорічний міграційний приріст у 90-ті роки минулого сторіччя становив близько 5 тис.чол.). У разі здійснення цього оптимістичного сценарію прогнозу на початок 2050р. прибуле населення становитиме більше третини загальної чисельності населення столиці. Iнший, також оптимістичний варіант збереження сучасної чисельності населення столиці полягає у збільшенні сумарного показника народжуваності до 1,8 дитини. Це навряд чи реально.
Очікується тенденція до значного посилення постаріння населення міста, звуження основи його статево-вікової піраміди. Навіть оптимістичний варіант прогнозу свідчить про те, що частка дітей віком 0—15 років у населенні м.Києва може зменшитися майже вдвічі, частка населення пенсійного віку — підвищитися більше ніж до третини (зараз близько 1/5), чисельність працездатних і непрацездатних — зрівнятись, а «навантаження» працездатних особами пенсійного віку — зрости у 2,4 раза.
Слід зазначити, що важливою проблемою столиці, яка вплине і на динаміку, і на віковий склад населення міста, є проблема ВIЛ/СНIДу. Якщо сьогодні не проводити серйозної профілактичної роботи, демографічні та інші наслідки епідемії можуть бути надзвичайно болісними.
Отже, чітко вимальовуються тенденції до зменшення чисельності населення Києва та подальшого його старіння. Якщо вчасно не запобігти негативним демографічним тенденціям, столичне місто з часом може стати, образно кажучи, великим будинком для людей похилого віку, містом пенсіонерів і чиновників, яке не матиме джерел для «самозабезпечення», а потребуватиме підтримки інших, більш демографічно благополучних адміністративних осередків України.
На межі століть столиця нашої країни намагається осмислити своє майбутнє, розробляючи Концепцію перспективного розвитку м.Києва у ХХI сторіччі. Але при цьому, на жаль, достатньою мірою не враховується, що остовом усіх соціально-економічних стратегій має бути демографічний прогноз. Сценарії реального розвитку Києва у сфері соціально-економічного будівництва повинні брати до уваги той «коридор свободи», межі якого об'єктивно окреслюються характером демографічної динаміки в доступній для огляду перспективі. Надії на майбутній сталий розвиток, оптимістичні прогнози та сподівання в різних галузях господарства і культури міста можуть бути зведені нанівець несприятливим перебігом демографічних процесів. Аби цього не сталося, складовою Концепції розвитку м.Києва має стати концепція демографічної політики, що грунтується на сучасних уявленнях про її сутність, мету і засоби досягнення.
Рис.1. Загальна чисельність населення м.Києва
за різними варіантами прогнозу у 2000—2050 рр.
Київ не лише адміністративно-політичний центр, а й багатофункціональне місто, де зосереджуються високі технології, великий науковий і культурний потенціал. Однак кризові явища, які починають загрожувати Києву, можуть зумовити втрату ним ознак столиці та завдати шкоду історично сформованому іміджу міста. Зрозуміло, що чисельність населення і його склад відіграють не останню роль у формуванні стану справ у столиці. Наразі потрібно вирішити: чи варто нам зберігати чисельність населення Києва? якщо вона зменшиться, які функції міста послабляться чи зовсім зникнуть? чи буде в майбутньому Київ лише адміністративним центром? якщо буде прийнята концепція збереження чисельності населення столиці у перспективі, то на основі чого - додатного сальдо міграції чи підвищення народжуваності та зниження смертності, чи всіх чинників разом? яку міграцію ми будемо підтримувати і за рахунок яких джерел? Від вибору відповіді на ці питання залежатиме набір заходів демографічної політики. На наш погляд, насамперед слід сконцентрувати зусилля на поліпшенні здоров'я людей. А надзавданням адміністрації столиці повинно бути часткове зменшення міграційного приросту населення за допомогою підвищення народжуваності.
Сьогодні, як відомо, спостерігається приплив у Київ біженців, легальних і нелегальних мігрантів, переважно із країн Центральної Азії, зокрема Афганістану. Якщо раніше нелегальні мігранти перетинали Україну й рухалися далі на Захід, то нині дедалі більша їх частина залишається в нашій країні. Як показав досвід західних держав, здійснення політики прийому таких іммігрантів у великих обсягах супроводжується зниженням якості населення, погіршенням криміногенної ситуації, виникненням проблем взаємоадаптації корінного і прибулого населення через відмінності в їх культурах. Фактично, компенсація природного убутку населення позитивним сальдо зовнішньої міграції — це рішення одних проблем за рахунок створення не менш гострих інших проблем з великим потенціалом їх посилення в перспективі. До того ж майбутній «демографічний дефіцит» у Києві настільки великий, що за значних масштабів імміграції з країн, що розвиваються, може виникнути небезпека порушення єдності та внутрішньої рівноваги у спільноті його жителів. За сучасного рівня сумарного показника народжуваності для простого заміщення, тобто «нульового приросту» населення Києва, було б необхідно, щоб чисельність дорослого населення збільшилась більше ніж удвічі, тобто прибулі мали б становити понад половину загальної чисельності дорослого населення міста.
Не можна не враховувати ту обставину, що столиця України, як і будь-якої іншої країни, — це специфічний соціальний організм, населенню якого має бути притаманна якість, що відповідає столичному місту. Тут повинне формуватись оптимальне співвідношення між корінним і прибулим населенням, особливо з країн, що розвиваються, і завжди бути в наявності стале демографічне та культурне ядро, яке не розчиняється в інтернаціональному конгломераті (як це спостерігається в таких столицях європейських країн, як Париж, Лондон, Мадрид та ін.). Тому потрібно визначитися, чи прийнятне для нас вирішення проблеми компенсації природного зменшення чисельності населення його зовнішньоміграційним приростом і якою мірою. Яку частку серед прибулих у Київ мають становити прибулі з країн третього світу? Які у нас є соціально-економічні можливості забезпечення іммігрантів житлом і робочими місцями? Як примиритися з тим, що досить значна кількість жителів Києва поневіряється на роботах за кордоном, а ми змушені піклуватися про іноземців, тобто перейматися проблемами інших країн? і т. ін.
Підвищення народжуваності як альтернатива міграційному чиннику збереження чисельності населення столиці може бути реальним лише за умови демографізації усіх напрямів соціально-економічної політики, тобто підвищення їх демографічної спрямованості й ефективності, а також впровадження екстраординарних у сучасних умовах демополітичних заходів (ідеться про вирішення житлової проблеми для сімей, які мають дітей, суттєву допомогу на утримання і виховання дітей тощо). Підвищення народжуваності сприяло б поліпшенню як вікового складу населення, так і його соціально-економічних характеристик, у результаті чого могла б значно зрости роль демографічного чинника в суспільному розвитку.
У найближчі 20—25 років годі сподіватися на легкі шляхи і заходи кардинального поліпшення демографічної ситуації у Києві. Щоб не допустити його «згасання» як столиці, уже сьогодні потрібно вивчити питання про залучення ресурсів усієї країни для забезпечення функціонування міста. Одним із ефективних шляхів поліпшення демографічної ситуації, на нашу думку, є надання Києву особливого статусу зони розвитку підприємств високих технологій з певними пільгами. Не слід забувати, що наша столиця є центром зосередження трудового потенціалу найвищої якості: чисельність науковців, конструкторів, технологів-дослідників та робітників вищої кваліфікації в місті, мабуть, більша, ніж у багатьох країнах Європи. Це дозволяє швидко концентрувати трудові ресурси на будь-якому напрямі розвитку сучасного наукомісткого виробництва. Такий статус міг би сприяти істотним зрушенням у залученні інвестицій, використанні трудового та наукового потенціалів столиці, а відтак і збільшенню числа благополучних сімей. Неординарна ситуація потребує таких само неординарних заходів для її поліпшення.
