Етнічний та
мовний склад населення
Україна є
поліетнічною державою. Всеукраїнський перепис населення 2001 року зафіксував
наявність представників більш як 130 етносів. Однак у структурі населення
держави яскраво вираженою є перевага двох найбільших етносів – українців та
росіян. За даними перепису населення 2001 р., 37,5 млн. осіб (77,8% від загалу)
– українці і 8,3 млн. (17,3%) – росіяни. Чисельність від 30 до 300 тис. осіб
мають ще 16 народів: білоруси, молдовани, кримські татари, болгари, угорці,
румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, цигани, азербайджанці, грузини,
німці та гагаузи.
У міських
поселеннях українці становлять 73,3%, росіяни – 22,4%, інші етноси – 3,7%, у
сільській місцевості відповідно – 87,0, 6,9 та 6,1 відсотків. Найбільш міським
із чисельних етносів України є євреї, найбільш сільськими – румуни, гагаузи та
молдовани. У межах України знаходяться основні регіони проживання кримських
татар, караїмів, кримчаків і частково – гагаузів.
Мовна
ситуація
Українську
мову вважають рідною 67,5% населення, для 29,6% рідною є російська, 2,5% – інші
мови. В сільській місцевості питома вага населення, яке вважає рідною мовою
українську, досягає 85,8% (російську – 9,5%), у міських поселеннях становить
58,5% (відповідно 39,5%). Лише у 4 з 27 регіонів України респонденти вважають
рідною переважно російську мову (Севастопольська міськрада, Автономна
Республіка Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох регіонах (Запорізька, Одеська
та Харківська області) кількість осіб із рідною українською та російською
мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів
вважають рідною українську мову. На Житомирщині, Хмельниччині та в семи
західних областях питома вага осіб, для яких рідною є українська мова, вища за
частку українців, тоді як в усіх інших регіонах спостерігається зворотна
ситуація.
За даними
перепису 2001 року, українською мовою вільно володіє 87,8% населення (у 1989
році – 78,0%), російською – 65,7% (відповідно 78,4%). Однак, на думку
експертів, чимало індивідів схильні завищувати власний рівень володіння
українською мовою і занижувати – російською, тоді як протягом радянського
періоду спостерігалася зворотна ситуація. Про це, зокрема, свідчить той факт,
що в Галичині (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина) нині вільно володіють
російською мовою менше чверті населення, а 13 років тому таких було понад
половина. В той же час рівень володіння українською мовою в окремих регіонах
(Крим, Донбас, Одещина) зріс в 1,3-1,5 раза.
Серед
представників українського етносу українською мовою вільно володіють 96,8%,
російською – 58,1%, серед росіян відповідні показники становлять 58,8 та 98,9%
(рис. 4.3.1). Тобто росіяни демонструють дещо вищі показники володіння як мовою
свого етносу, так і мовою іншого з двох найбільших етносів держави. Вдвічі
вищим серед росіян, ніж серед українців, є і рівень володіння іноземними мовами
(англійською – 3,0 проти 1,5%, німецькою – 0,7 проти 0,4%), причому це лише
частково пояснюється більш сільським типом розселення титульної нації: і в
міських поселеннях частка осіб, які володіють англійською та німецькою мовами
серед росіян майже у 1,5 раза більша. Серед дев’яти найчисельніших етносів
високим рівнем одномовності виділяються румуни та угорці, які зосереджені в
основному в моноетнічних селах Закарпатської та Чернівецької областей.
Рівень
володіння українською та російською мовами представників найчисельніших етносів
Рівень
володіння російською мовою серед українців – високий (понад 65%) у вікових
групах від 17 до 55 років і нижчий – серед літніх людей, а також юних громадян.
Українці, які вважають рідною мовою російську, в середньому на 3 роки молодші,
ніж ті, що вважають рідною українську мову.
Розселення етнічних груп
Українці
переважають в усіх регіонах, крім Автономної Республіки Крим та Севастопольської
міськради. У 13 регіонах західної та центральної частини України питома вага
українців перевищує 90 відсотків. Найближчою до моноетнічного регіону є
Тернопільська область, де українці становлять 97,8% населення.
Із загальної
кількості українців 32,4 тис. осіб належать до етнографічних груп, які за
культурними та мовними особливостями відрізняються від основної частини
українського етносу. Найчисленнішими етнографічними групами є гуцули (21,4 тис.
осіб, в основному на Івано-Франківщині) та русини (10,2 тис. осіб, переважно в
Закарпатті), лемків нараховується 672 особи, бойків – 131, литвинів – 22,
поліщуків – 9 осіб.
Росіяни є
найчисленнішою етнічною групою в м. Севастополі та Автономній Республіці Крим
(відповідно 71,6 та 58,3%), майже в усіх інших регіонах вони посідають друге
місце за численністю і лише у двох регіонах – четверте: в Закарпатті (після
українців, угорців і румун) та в Чернівецькій області (після українців, румун і
молдован). Крім півострова Крим висока питома вага росіян спостерігається в
областях Донбасу (38-39%), в інших східних та південних регіонах, на Сумщині
(Путивльський район).
Найбільш
етнічно строкаті регіони України – Чернівецька, Одеська, Закарпатська області
та АР Крим. Сумарна питома вага усіх етносів, крім росіян та українців, тут
становить 16-21% (в інших регіонах – не перевищує 6%).
Існування в
Україні великої кількості етнічних груп вимагає від дослідників проведення їх
класифікації. Така класифікація є необхідною не лише для здійснення коректної
оцінки етнічного складу населення та його трансформацій, але й для формування
етнодемографічної політики.
Усі етнічні
групи нашої держави, крім українців та росіян, за характером розселення та
періодом проживання на території нашої держави можна об’єднати у чотири групи.
Першу
формують народи, які живуть у межах нашої країни, як правило, протягом багатьох
століть, на невеликих компактних територіях (від кількох сіл до двох-трьох
адміністративних районів), і зазвичай складають абсолютну більшість населення у
місцях свого історично компактного проживання. Такі ареали розселення молдован
є в Одеській, Чернівецькій та Миколаївській областях, болгар – в Одеській та
Запорізькій, угорців та словаків – у Закарпатській, гагаузів та албанців – в
Одеській, румун – у Чернівецькій та Закарпатській областях. Нині відтворюється
ареал компактного розселення кримських татар у Криму та південних районах
Херсонщини, в Херсонській області є також два шведських села. З певними
застереженнями до цієї ж групи можна віднести турків-месхетинців, які на рубежі
1980-1990-х років оселилися в сільській місцевості Херсонщини, Донеччини та
Криму. Названим народам притаманний високий рівень національної самосвідомості
та сталість етнічних ознак: абсолютна більшість їхніх представників у сільській
місцевості (а деяких народів – і в міських поселеннях) вважають рідною мову
свого етносу (виняток становлять шведи, для більшості яких рідна мова –
українська).
Другу групу
складають решта народів, численні групи представників яких оселилися на
території сучасної України ще до початку ХХ століття. Частина цих етносів мають
території компактного проживання в межах нашої держави: білоруси (в Поліссі),
поляки (на Житомирщині, Хмельниччині та в західних областях), греки (в
Донецькій області), чехи (на Житомирщині), караїми, кримчаки та естонці (в
Криму), інші мали етнічні території в минулому (вірмени та німці) або здавна
живуть розпорошено серед основних народів держави (євреї та цигани). Нині
основна частина представників цих народів мешкає у поліетнічному середовищі
великих та середніх міст. Більшість поляків вважають рідною мовою українську,
більшість осіб інших етносів цієї групи – російську.
До третьої
групи належать етноси, які походять із країн колишнього СРСР (за винятком
названих вище). В Україні їхні представники оселилися переважно протягом
періоду існування Союзу. Мешкають вони майже виключно у великих та середніх
містах, близько половини цих осіб вважають рідною мову свого етносу, і
приблизно стільки ж – російську мову.
Росіяни
займають проміжне становище між народами першої та третьої груп. З одного боку,
численні групи росіян мешкали на території України ще в дорадянські часи, а
регіон компактного їх розселення у Путивльському районі Сумської області
склався ще в першій половині другого тисячоліття. Однак, з іншого боку,
більшість українських росіян – особи, прибулі з Російської Федерації у ХХ ст.
та їх нащадки.
Четверта
група об’єднує вихідців з країн "старого зарубіжжя”, які прибули до України
частково в радянський період, але, головним чином – після здобуття
незалежності. Рідною для більшості цих осіб залишається мова свого етносу.
Зміни
етнічної структури у другій половині ХХ ст.
Визначальною
тенденцією етнічного розвитку України протягом радянського періоду було
зростання питомої ваги росіян при зниженні частки українців внаслідок
міграційного обміну населенням між союзними республіками та русифікації
українського населення в східних та південних областях України. Збільшувалася і
частка осіб, для яких рідною є російська мова. За період 1959-1989 рр. питома
вага українців в загальній чисельності населення України знизилася на 4
відсоткових пункти, а частка росіян – зросла на 5 пунктів. Перевага двох
найчисленніших етносів посилювалася (щоправда не інтенсивними темпами) протягом
усього періоду перебування нашої держави у складі СРСР.
На тлі
постійного зростання чисельності населення України в 1959-1989 рр. різко
зменшилася кількість євреїв та поляків. Перепис 1979 р. вперше зафіксував
зменшення чисельності греків, перепис 1989 р. – чисельності болгар та угорців.
Найбільш високими темпами в 1960-1980-х рр. зростали в чисельності росіяни і
татари, а в останні роки існування СРСР – кримські татари, вірмени та
азербайджанці.
Протягом
міжпереписного періоду (1989-2001роки), незважаючи на загальне зменшення
чисельності населення, кількість українців дещо зросла, натомість чисельність
етнічних росіян – зменшилася на чверть. З 18 найчисленніших етносів кількісно
збільшилися лише шість, вперше відбулося зменшення абсолютної чисельності
білорусів, молдован, татар, циган, німців та гагаузів. Євреї, втративши майже
4/5 свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних
груп України на десяте. Уперше після Другої світової війни в Україні відбулося
зростання питомої ваги як українців, так і осіб, для яких українська мова є
рідною. Тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення, панівної у
радянські часи .
Статево-вікова структура найчисельніших
етносів України, 2001 р.
Наймолодші з
найбільших етносів держави – угорці, румуни і особливо кримські татари, серед
останніх рівень демографічного навантаження особами віком старше працездатного
становить лише 258 осіб. Однак звертає на себе увагу той факт, що
статево-вікова піраміда кримськотатарського етносу має помітно вужчу основу
порівняно з пірамідами угорців та румун. Це є свідченням значного падіння
народжуваності після репатріації: по-перше, переселення до регіону, де панують
установки малодітності, прискорило демографічний перехід в середовищі кримських
татар, по-друге, на рівень народжуваності впливає невирішеність численних
проблем депортованих.
Українці в
середньому молодші за
росіян, що також вплинуло на динаміку чисельностей двох націй у міжпереписному періоді (зазначимо, що
в сільській місцевості, де
відмінності вікової структури українців та росіян менш істотні, ніж в міських поселеннях, зміни співвідношення кількості представників цих етносів протягом 1989-2001 рр. були не такі разючі).
Ще одним
фактором трансформацій етнічної структури за міжпереписний період стало
відродження самосвідомості окремих індивідів та прошарків населення. Протягом
радянського періоду досить поширеним явищем було приховування свого
національного походження, яке, зокрема, могло стати перешкодою для кар’єри.
Тому певна частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до
росіян – неофіційно привілейованого народу СРСР. Нині ці особи усвідомлюють
себе представниками основного етносу незалежної України. Різко посилилися темпи
асиміляції в середовищі українського етносу поляків та євреїв. За 1989-2001 рр.
кількість росіян, євреїв та поляків в Україні зменшилася більш істотно, ніж це
можна було очікувати, виходячи з тенденцій природного руху та міграцій.
Інтенсивніше зменшення чисельності росіян відбулося у тих регіонах, де вони
складають невеликий відсоток населення, тоді як в АР Крим їх кількість
зменшилася ненабагато, а в м. Севастополі – навіть дещо зросла.
Однак, в
цілому природний рух та асиміляційні процеси за силою впливу на динаміку етнічної
структури населення значно поступаються міграціям. Про це, зокрема, свідчить
порівняння даних переписів 1989 та 2001 рр. Перш за все за рахунок обміну
населенням із державами колишнього СРСР в Україні за 1989-2001 роки чисельність
кримських татар зросла у 5,3 раза, вірмен – на 84%, чеченців – на 56, абхазів –
на 47, грузин – на 45, азербайджанців – на 22%, кількість греків та німців,
незважаючи на їх інтенсивний відтік на історичну батьківщину, майже не
змінилася, в той же час чисельність представників більшості етносів країн
колишнього СРСР зменшилася у 1,5-2 рази. Внаслідок активізації міграцій з країн
"третього світу” кількість індо-пакистанців збільшилася у 8,5 раза, в’єтнамців
– у 8,2, представників арабських народів – у 5,3, китайців – у 3,3, афганців –
у 2,8 раза. У 8,8 раза зросла кількість курдів у результаті прибуття
представників цього етносу як з Близького Сходу, так і з колишніх радянських
республік. Процес входження нашої держави до світового економічного простору,
розширення мережі міжнародних організацій, створення спільних підприємств та
філій іноземних компаній зумовили багатократне збільшення кількості
представників титульних етносів країн розвиненої ринкової економіки (жителів
Америки – у 64,5 раза, голландців – у 3,2 раза, англійців та японців – майже
удвічі).
Кримські
татари та інші представники раніше депортованих народів прибувають переважно до
сільської місцевості, тоді як вихідці з Кавказу, з держав розвиненої ринкової
економіки та країн "третього світу" віддають перевагу міським
поселенням. Міський характер розселення представників цих етносів значною мірою
пов’язаний з тим, що для багатьох з них метою імміграції до України є здобуття
освіти. За даними перепису 2001 р. кількість арабів, що проживають у міських
поселеннях, у 14,5 рази перевищує кількість мешканців - представників цього
етносу у сільській місцевості. Серед грузин відповідне перевищення сягає 7
разів, азербайджанців – у 4,4 раза, вірмен – у 3,8 раза.
В структурі
іммігрантів з Кавказько-центральноазіатського регіону та країн "третього
світу" переважають чоловіки. Як наслідок, нині серед таджиків, які
мешкають в Україні, чоловіки складають 67,0%, серед азербайджанців – 65,6,
чеченців – 61,0%, грузинів – 58,7, вірмен – 56,6%. У народів, що походять з країн
"третього світу", питома вага чоловіків є ще вищою і складає: для
в’єтнамців – 64,2%, китайців – 67,6, для етносів, об’єднаних у графу "інші
національності” (це переважно народи Африки, частково латиноамериканські
народи) – 75,0, для персів – 75,4, афганців – 77,1, кубинців – 80,9, народів
Індії та Пакистану – 84,0%. Підвищена частка чоловіків притаманна і вихідцям з
країн розвиненої ринкової економіки, зокрема серед англійців вона складає
60,7%, серед американців – 58,3, французів – 57,8, австрійців – 54,5, голландців
– 54,0, канадців – 52,9, італійців – 51,7%.
Закарпатський Державний Університет
Факультет
прикладної лінгвістики та міжнародних відносин
РЕФЕРАТ
на тему: "Етнічний та мовний склад населення”
Виконала:
Студентка
I-го курсу
Факультету прикладної лінгвістики
та міжнародних відносин
групи МВК 11
Гедеон Ольга
Перевірив:
Трохимчук С.В.
Використана
література:
1.Політична
географія. – К., 2000.
2.Етнічний склад населення // Україна у цифрах
– державний комітет статистики України.
3.Рибов І. Сім’я і відтворення населення в
Україні // Економіка України. – 1998 р. – № 4. – с. 86 – 88.
|
