«Характеристика Косівського району»
1.1. Кліматичні умови
Великого значення в дальшому розвитку народного господарства, у науковому обґрунтуванні екологічних заходів набуває пра¬вильне використання кліматичних ресурсів Косовського району.
Загальний тип клімату району помірно-континентальний.
Косовський район майже повністю входить до гірського агрокліматичного району і знаходиться в зоні західного переносу повітря¬них мас.
Район характеризується такими показниками:
• суми температур понад 10* дорівнюють 1600-2200*
• кількість опадів за цей період 460-600мм,а за рік 760-1060мм.
Середня тривалість безхмарного періоду 160-170 днів, вегетаційного 190-200 днів.
Весняні приморозки припиняються в середньому в першій декаді травня, осінні настають в середині жовтня.
Середня річна температура повітря за метеорологічними даними наводиться в таблиці 1
Таблиця
Назва
метео
посту 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Середньо
річна
Верховина -6,4 -5,3 -0,7 5,0 11,6 14,4 16,0 15,1 11,2 5,8 1,7 -3,7 6,1
З наведеної таблиці видно, що найбільш холодний місяць є січень, а найбільш теплими - липень і серпень.
Велике значення для оцінки температурних умов мають середні декадні температури повітря. Це дає уявлення про наростання тепла навесні і влітку та про спад його восени, як протягом місяця, так і від одної декади до другої.
З таблиці видно, що число днів з сильним вітром взагалі незначне. Частіше вони спостерігається в холодний період року, а влітку вони майже відсутні, тобто спостерігається 1 раз на 2 роки.
1.3. Рельєф
Головні риси сучасного рельєфу Косовського району сформува¬лись в результаті тектонічних рухів і безперервної дії екзогенних факторів.
Провідні геоморфологічні процеси яскраво проявляються в ерозії та акумуляції, фізичного і хімічного вивітрювання корінних порід в нижній частині схилів, уступів цокольних терас і місцями на верши¬нах гірських хребтів.
Ерозія і акумуляція. Глибинна ерозія, яка приурочена до рік району (Черемош, Рибниця, Пістинька та ін) є наслідком низького базису ерозії і характеризується великою активністю.
В результаті новіших тектонічних рухів відбувається посилення ерозійної діяльності, про що свідчать глибокі врізи, прожистість ру¬сел рік, активна діяльність регресивної ерозії водостоків, наявність водоспадів, плесів, перекатів і т. д.
В період паводків проявляється особливо сильно підмиваюча дія¬льність рік, що приводить до обвалів корінних берегів і уступів те¬рас, які складені пухлими алювіальними відкладами.
Площинний змив визначається крутизною схилів, кількістю і ре¬жимом атмосферних опадів та ступенем їх природного закріплення. Площинному змиву поверхні підлягають схили, при схилові ділянки долин, також поверхні давніх терас. Безсистемний випас знищує де¬рновий покрив, порушує структуру грунту схилів і тим самим інтен¬сифікує ступінь їх розмиву.
Зсуви і опливли в основному приурочені до ділянок схилів вели¬ких річкових долин. Розвиткові цих процесів сприяють літологічні, тектонічні, геоморфологічні та гідрологічні умови.
Головні з них: значна обводненість і зволоження схилів в зв'язку з великою кількістю опадів, порушення умов залягання і цілісності порід схилу в результаті тектонічної діяльності, низьке положення базису ерозії, внаслідок чого утворюється різниця висот між бровкою і підошвою схилу, зміна режиму водоносних горизонтів і відслонення їх. Головна частина зсувів приурочена до зон поздовжніх і поперечних тектонічних розломів.
Вивітрювання. Процеси фізичного, та хімічного вивітрювання займають другорядне місце. Ці явища приурочені переважно до корінних осадових по¬рід скальних відслонень, берегових обривів, бортів промоїн, схилів великих ярів.
Вивітрюванню також сприяє текстура порід, тріщинуватість і Інші власти¬вості гірських порід.
Корінні породи знаходяться на різних стадіях вивітрювання. Зу¬стрічається осипи, які спускаючись по схилах, утворюють кам'яні потоки і просліджуються на схилах долин. Важливим рельєфоутворюючим фактором є також характер гір¬ських порід, опір їх до вивітрювання і ерозійних процесів.
Найбільш міцні породи, як конгломерати, кварцитові і товсто-шаруваті пісковики, складають найвищі гірські масиви (Говерерла, Скупова, Кукіль, Стайки, Піп Іван, Стіг, Чичвин і багато інших)
Менш стійкі глинясті сланці утворюють зайняті ріками долини.
Льодовикові форми рельєфу мало збереглись і мають вигляд неве¬ликих цирків, парів і карових озер, флювіоглеціальиих відкладів по долинах рік, торфовищ, які утворились в дану епоху. Сліди льодо¬викової діяльності слабо помітні, або тому що зледеніння було надто незначним і недовгочасним або через те, що нестійкі флішові поро¬ди, з яких складались і в яких вироблялись гляціальні форми рельє¬фу, були дуже розмиті текучими водами.
На основі тектонічно-структурних особливостей і характеру роз¬членування виділяється такі геоморфологічні райони (з північного сходу на південний захід):
1. Покутське Прикарпаття.
2. Покутські Карпати.
3. Запрутські Горгани.
4. Жаб’ївське зниження.
5. ЧорногІрсько-Гринявський район.
Покутське Прикарпаття (Покутсько-Черемошська височина) під¬німається на 300-450 м над рівнем і різко обмежується долинами Пруту і Чоремошу, а з півдня Покутськими Карпатами. Рельєф міс¬цевості являє собою чергування порівняло широких річкових долин з плоскими межирічними височинами. Річкові долини Рибниці, Піс-тиньки, Лючки та інших річок, мають яскраво виражені тераси. На південному заході простягається ряд невисоких хребтів, складених з древніх порід.
Покутські Карпати. Південна межа їх проходить по вододілу лі¬вих приток Чорного Черемошу і правих Пруту. Гори являють со¬бою край з абсолютними висотами 700-900 м. Орографія їх порівняно проста. Хребти простягаються паралельними ланцюгами в Пів¬денно-східному напрямку. Наростають висоти з півночі па південь.
На північному заході лежить ряд хребтів. Лебединський, Каменис¬тий, Хоменський та ін.
Паралельно їм на південь проходить ще один ланцюг гір: Карама-тура, Брусний, Сокільський. В південно-східному напрямну височать хребти Буковець, Кечера, Максимець та ін.
Покутські Карпати розділяються порівняно широкими, зручними для засолення поперечними долинами Черемошу, Рибниці, Пістинь-ки і Лючки.
Хребти являють собою порівняно правильні антикліналі, ядро яких складається з Іноцерамових шарів, ямненських пісковиків та Інших міцних порід. Ямненські пісковики і іноцерамові відклади не¬рідко утворюють величезні куполоподібні брили. В цілому ж хребти мають порівняно спокійну лінію поверхні.
Поздовжні зниження між хребтами - це синкліналі, складені з порі¬вняно молодих і м'яких порід, переважно з менілітових сланців.
Просторі поперечні долини pp.Лючки, Пістиньки, Рибниці І Че¬ремошу пересікаючи синклінальні зони, утворюють обширні уло¬говини, перерізаючи хребти Покутських гір, навпаки сильно зву¬жуються, схили їх стають крутими.
Район Запрутських, або Прутсько-Черемоських Горган - це південно-східна окраїна гір між Прутом і Черемошем. На півночі він прилягає до Покутських гір, на півдні обмежується Жаб"ївським зниженням. Абсолютні висоти гір 1000-1300 м.
Майже посередині району безперервною смугою простягається па¬смо, яке фіксується високими вершинами (Горган Бурачківський, Лисина Космацька, Кам'янистий, Ігрець та ін.) І є вододілом ярових приток Пруту і Чорного Черемошу, на південь від нього лежать зна¬чні підвищення.
Жаб"ївське зниження розташоване між Прутсько-. Черемоськими Горганами і Чорногірсько-Гринявськими горами. Це шероке поздо¬вжнє пониження (низькогір"я) служить межею двох еротектонічних зон - Скибової і Магурської. Абсолютні висоти його в порівнянні з сусідніми районами незначні - біля м.Верховина всього 633 м, на північний захід від нього до 900-1000 м. Переважають же абсолютні висоти 600-300 м.
Паралельність хребтів виражена дуже слабо. Тут основну роль в формуванні рельєфу відіграє слаба стійкість більшості порід, тому ця ділянка і характеризується пониженим рельєфом (низькогір'я). Схили долин тут характерезуються пологістю досить згладжені, час¬то зустрічаються як ерозійні, так і акумулятивні форми.
Розповсюджені зсуви, здебільшого зони делювіального походжен¬ня. Місцями на схилах зустрічаються виходи підземних вод, деякі з них мінеральні.
Чорногірсько-Гринявський середньо-гірський район складений го¬ловним чином, пісковиками (кварцитовидними, кременистими), ар¬гілітами різними сланцями. І займає південну частину Косівського району.
Тверді породи створюють в значній мірі опір факторам денудації, тому цій зоні властиві великі абсолютні висоти (1300-1600 м), які створіть різкий контраст з районом Жаб"ївського низькогір'я. Ви¬сотна амплітуда цього району становить 300-400 м.
Стік вод тимчасових потоків, невеликих водостоків нерівномірний і буває то бурхливим, значним виносом уламкового матеріалу, то зовсім незначним. Схили хребтів розчленовані густою сіткою ярів, вузьких долин.
По площинах, вимоїнах, ярах, долинах у підніжжя вододілів вино¬сяться великі маси глинисто-щебнистого пролювію, делювію, утво¬рюються багато-численні конуси виносу. Останні руйнують дороги, загромаджують річкові долини, луки, посіви.
Чорногірсько-Гринявський район поділяється, в свою чергу, на окремі орографічно-геоморфологічні підрайони:
Чорногірський хребет на територію району входить вододільною зоною і північно-східними схилами.
Вододільний гребінь має вигляд зигзагоподібної лінії. Відмінними рисами Чорногірського рельєфу є значна абсолютна висота, наяв¬ність альпійських ландшафтів, пов"язаних з минулим зледенінням;
Гринявські гори простягаються майже в меридіальному напрямку від Жаб"яського зниження до верхів"їв Білого і Чорного Черемоші. Висоти наростають з півночі на південь. Найвища точка - г.Баба Льдова (1596м). Західний схил хребта короткий і крутий, східний, навпаки, пологий і низький, розчленований численними долинами численних приток Білого Черемошу.
Чичвинські гори. В межах Косовського району (південна частина району) входять тільки північні схили Чичвин, глибоко розчленовані верхів"ям Чорного Черемошу. Хребет складений з різноманітних гірських порід від кристалічних сланців до крейдяних і піщано-глинястих товщ флішу.
Строката літологічна будова гір значно відбивається на формуванні глибо¬ко та густо розчленованого складного тектонічноОєрозійного рельєфу цього підрайону.
1.4. Гідрографія і гідрологія
На території досліджуваного району протікає велика кількість по¬рівняно невеликих річок: Черемош, Пістинька, Лючка, Рибниця та ін. Всі вони належать до системи Пруту. Значна густота гідрографі¬чної сітки зумовлена в даному районі гірським характером рельєфу, а також сприятливими кліматичними, геологічними ґрунтовими умовами.
Густота її в середньому становить 1,1 - 1,3 км/км2. Русла річок зви¬висті. Переважна ширина їх 5-8 м, глибини порядку 0,5 -їм. Пожи¬ли русла мають нелині розміри ідосягають 65см/км, тому й швид¬кість течії дорівнює 1-2 м/сек і більше.
За своїм режимом річки району належать переважно до типу гірських, змінного живлення.
Річний хід рівня характеризується порівняно невисоким весняним водопіллям, нестійкою літньо-осінньою меженню, що порушується високими інтенсивними дощовими паводками і частими підйомами рівня взимку.
В другій декаді річки звільняються від криги. Підйом рівня весною починається з встановленням позитивних температур, найча¬стіше в першій половині березня.
Найвищий рівень весняного водопілля буває переважно в другій-третій декадах березня, при ранніх потепліннях - в першій де¬каді лютого, в пізні весни - в третій декаді квітня. Весняне водопілля характеризується інтенсивним підйомом рівня ріки ( в середньому 0,5 - 0,8м на добу).
Спад водопілля відбувається менш інтенсивно, ніж підйом і закінчу¬ється звичайно в квітні-травні.
Загальна тривалість водопілля в середньому становить
1-2 цісяці. За 1-2 дні до настання найвищого рівня весняного
водопілля чи паводка починається вихід води на заплаву і припиня¬ється майже одночасно з настанням максимуму.
Тривалість затоплення заплави не перевищує двох тижнів. Найчастіше ж змінюється від 1 до 10 днів.
Літні паводки найчастіше спостерігаються в червні-липні рідше в серпні.
Літньо-осінні паводки спостерігаються в жовтні-листопаді. Інтенсивність підйому води під час паводків більша ніж підчас ве¬сняного водопілля /2-4,5м на добу/.
Затоплення заплави шкідливо відбивається на сільсько¬господарських культурах, які тут вирщують.
Велике значення для поліпшення сільськогосподарського виробництва має характеристика стоку.
Головними факторами середнього багаторічного стоку являються гідрокліматичні фактори, що виявляють явно виражену вертикальну зональність.
В зв'язну з цим можна вважати, що головним фактором стоку е ви¬сота водозбору. З ростом висоти зростає кількість опадів, зменшується випаровування, що сприяє збільшенню стоку з висотою.
Однак, прояв цієї головної закономірності не всюди одинаковий внаслідок впливу ряду другорядних факторів :
різної орієнтації гірських схилів по відношенню до вологоносних ві¬трів, різного виливу лісистості водозборів, геологічної їх будови і т.п.
Середній багаторічний модуль стоку становить більше
15 л/сек з квадратного кілометра.
50-70 % річкового стоку проходить в літньо-осінній пері¬од, з травня по листопад.
Із збільшенням висоти басейну доля снігового живлення збі¬льшується. Це пов'язало зі збільшенням періоду накопичення і та¬ненням снігу внаслідок зниження температура повітря з висотою.
Майже на всіх річках району найменші витрати води спостерігаються в зимовий період.
Найменші середньодобові витрати води змінюються від 0,75 мЗ/сек до 32,3 мЗ/сек влітку і від 0,32 мЗ/сек: до 27,1 мЗ/сек взимку.
Річкові води району слабо мінералізовані. Більшість річок району має м'яку воду, в середньому від 4 до 10% але зустрічаються водотоки, в яких вода помірно жорстка (від 10 до 20%).
Для зрошення сільськогосподарських культур вона мо¬же використовуватись без додаткового пом'якшення.
В Косівському районі, розташованому переважно в Карпатах , де кількість опадів збільшується з висотою, величина ви¬паровування з водної поверхні при великих сумах опадів визнача¬ється переважно температурою. Тобто, Із збільшенням температури випаровування зменшується по мірі збільшення
висота. Випаровування з водної поверхні становить
676 мм на рік. Найбільше випаровування має місце в липні, найменше в листопаді.
Підземні води на території Косівського району майже по¬вністю дренуються притоками р.Прута.
Характер водообміну в породах, їх залягання і мінералізація тісно зв"язані з геологічною будовою і літологічними особливостя¬ми.
Разом з тим, на характер формування, залягання і стоку підземних вод великий вплив мають клімат, рельєф і рослин¬ний покрив.
В свою чергу підземні води впливають на формування приро¬дних компонентів ландшафту і насамперед па режим рік та форму¬вання грунтово-рослинного покриву.
Помітна їх роль і в скульптурній обробці мікроформ рельєфу (западини в місцях вимивання підземники водами гірських порід, яри і зсуви на схилах річкових долин в місцях виходу підземних вод та ін).
Найближче до денної поверхні знаходяться води четвертинних во¬доносних горизонтів. Вони залягають в сучасному та давньому алю¬вії рік. Ці підземні води тісно зв'язані з водами рік і мають вплив на формування річного стоку. В паводки алювіальні відклади, які заповнюють річкові долини
вбирають частину річкових вод (від'ємне живлення). В меженний період води алювіальних відкладів регулюють сток верхніх і глибо¬ких ґрунтових вод,
На високих гірських вододілах та схилах грунти сформувались в умовах дренованості, рівень підґрунтових вод глибокий.
В долинах pp. Чоремошу, Пістиньки, Лючки, Рибниці, Ільці та ін. підґрунтові води знаходяться найчастіше на глибині 1-3 м.
В заплаві рік підґрунтові води місцями залягають близько до поверхні /60-80 см/. В зв'язку з близьким заляганням підґрунтових вод, грунтотвірні породи мало дреновані, тут поширені оглеєні грунти.
1.5. Геологічна будова та грунтоутворні породи.
Ґрунтотворні породи відіграють важливу роль у формуванні відпові¬дних якостей грунту. Від механічного і хімічного складу материнсь¬ких порід залежить режим їх зволоження, аерація умови розвитку рослинного покриву та інші агротехнічні якості грунтів.
Для глибшого розуміння грунтотвірних процесів в різних природних умовах зупинимось коротко на характеристиці геоло¬гічної будови території та грунтотвірних порід, ведуче місце серед яких займають четвертинні відклади.
За геологічною будовою ця місцевість відзначається складністю.
На крайнему півдні в межі II вклинюється древнє ядро Кар¬пат, представлене тут Чичвинськими горами, які о північним краєм Мармароського масиву. В будові їх беруть участь різноманітні крис¬талічні сланці, кварцити, гнейси, амфіболіти та Інші породи, які ви¬никли підчас верхнього палеозого тріасу та юри.
На північ від Чичвин розташована група гірських хребтів - Чорнигори і Гринявських. У тектонічному відношенні вона входить у зону Магури і сформована з крейдяних і оліго¬ценових товщ, що являють собою червоні пісковики, чорні сланці, кварцити, конгломерати та інші породи,
Найбільше поширення мають Четвертинні відклади, вони як осно¬вні ґрунтотворні породи мають велике значення для сільського го¬сподарства. Основним типом четвертинних нашарувань є алювіа¬льні відклади, утворення яких пов'язано з діяльністю річкових вод. Поширені вони в межах сучасних і давніх долин, на річкових терасах. Склад алювіальних річкових відкладів різний. Серед них поширені поширені піщано-глинисті особливо піщано-галечникові верстви..
У післялюдовиковий час і в сучасну епоху ріки району перебува¬ють у стані поглиблення долин та нагромадження наносів у межах своїх русел і заплав. Протягом неогену і особливо в четвертинному періоді, а також в сучасних геологічних умовах гори посилено руй¬нуються, внаслідок дії різних геологічних сил.
Посилене вивітрювання приводить до руйнування і розкладання гірських порід на окремі складові частини. Корінні кам'яні породи вкриваються чохлом з продуктів власного руйнування, схили гір на¬бувають згладженого вигляду.
Наноси, які утворились на схилах і біля підніжжя гір від зміщення продуктів руйнування гірських порід, називається делювіальними.
У зміщенні продуктів руйнування по схилах гір велику роль віді¬грають також стічні поверхневі і підземні води. Під час випадання дощу та розтавання снігу стічна вода зносить дрібні часточки проду¬ктів вивітрювання.
Струмки стічних вод біля підніжжя схилу відкладають знесені час¬тки у вигляді конусів виносів. В окремих частинах гір конуси біля підніжжя схилів з'єднується своїми краями і утворюють пролювіаль¬ні тераси.
Часто підземні води викликають сповзання великих мас гірських порід. Починається зсув у верхніх частинах схилів. В місці виник¬нення зсуву здебільшого утворюється цирк.
Зміщені у зсуві маси землі мають складну, наче зім'яту поверхню, знерівняну численними невеличкими підняттями і зниженнями. Зсу¬ви розміщуються групами.
Такий чином, на території дослідженого району можна виділити такі генетичні типи четвертинних відкладів:
Алювіальні відклади поширені в межах сучасних (рр.Черемош, Яблуниця, Пістинька, Лючка та ін) і давніх річкових долин. В цих від¬кладах заплав рік можна назвати дві фації: руслову і заплавну. Ріки несуть багато грубого матеріалу щебеню, гальки, різнозернис-того піску. Цей матеріал відкладається головний чином вздовж ру¬сел, а більш дрібні частинки мулу відкладаються переважно на під¬вищених частинах заплавин.
Представлені алювіальні відклади сучасних річкових долин вкриті галькою діаметром 10-15мм. гравієм, суглинками, глинами.
Делювіальні відклади мають значну площу поширення і являють собою відклади дрібноуламкових продуктів площинного змиву талими сніговими і дощовими водами.
Велику роль в утворенні делювіальних відкладів відіграє рельєф мі¬сцевості, характер процесів вивітрювання, рослинний покрив і інші природні явища, які викликають руйнування і переміщення продук¬тів вивітрювання. Від рельєфу залежать умови перенесу і відкладан¬ня матеріалу різної грубизни. Глибоко розчленований рельєф підси¬лює розмив порід на схилах і сприяє нагромадженню потужних товщ відкладів у підніжжя гряд. Потужність делювіальних відкладів в до¬сліджуваному районі від 1 до 5 м.
Пролювіальні відклади являють собою продукти виносу тимчасо¬вими потоками з ерозійних ритвин, ярів різного за літологічний складом матеріалу.
Винесений матеріал концентрується у підніжжя схилів річкових долина а також на дні ярів і балок.
За механічним складом пролювій неоднорідний. Поблизу гір, як правило, в цьому переважає грубий щебінчатий матеріал, в міру віддалення від підніжжя гір щебнюваті наноси стають дрібні¬шими і поступово переходять в піски і суглинки. Потужність їх від 3 до 5 м.
Елювіальні відклади складені продуктами вивітрювання корінних дочетвертинних порід. Вони поширені на вершинах хребтів.
Представлені вони в основному малопотужними (ЗО-150см) буру¬ватими, або бурувато-сірими некарбонатними важкими суглинками. Часто суглинистий покрив замінений щебнистими від¬кладами,
Елявіально-делювіальні відклади знаходяться в місцях переміщення елювіальних відкладів у напрямі пологого схилу і приурочені до низькогір'я. Літологічне вони мало чим відрізняються від елювію.
Гравітаційні відклади. В результаті діяльності гравітаційних факторів на території району розповсюджені такі відклади: зсувні, осип-ні, обвальні та лавинні. Осипні і обвальні відклади іноді об'єднуються в колювіальну групу. Дуже поширені і обвали, які час¬то зустрічаються там, де залягають верстви пісковиків. Часто зустрі¬чаються осипища, які зміщуються вниз по схилах, утворюючи канал осипання. Вкладаються вони з різного по величині уламкового мате¬ріалу.
1.6. Ґрунтовий покрив.
В Косовському районі поширені в основному дерново-підзолисті, дернові, лучні, лучно-болотні, дерново-буроземні, буроземно-підзолисті, бурі лісові та гірське лучні грунти.
При складанні районної карти в масштабі 1:50000 грунтові відмі¬ни зведено в 7 різновидностей.
Таке скорочення номенклатурних одиниць грунтів зроблено з ура¬хуванням схожості окремих ґрунтових відмін між собою за фізико-хімічними, агровиробничими властивостями та механічним складом.
Всі грунтові відміни номенклатурного списку показані на районній карті контурами і зафарбовані різними фарбами.
Номенклатурний список ґрунтів
1. Дерново-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних відкладах.
2. Дернові грунти на алювіально-делювіальних відкладах.
3. Лучні та лучно-болотні на алювіально-делювіальних відкладах.
4. Дерново-буроземні та лучно-буроземні грунти на алювіально-
делювіальних відкладах.
5. Буроземно-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних від¬
кладах.
6. Бурі лісові та дерново-буроземні грунти на продуктах звітрю¬
вання пісковиків і сланців.
7. Гірсько-лучні грунти на елювії Карпатського флішу.
1. Дерново-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних від¬кладах.
Цей генетичний тин грунтів сформувався під покривом лісової ро¬слинності, яка в минулому покривала дані масиви території, поєд¬нуючи в часі підзолистий та дерновий ґрунтотворні процеси, в умо¬вах достатнього атмосферного зволоження.
Поширені вони в північній частині території району.
Дерново-підзолисті грунти залягають переважно на вирівняних вододілах, плато і положистих схилах, а їх змиті відміни поширені на вузьких вододільних гребенях та схилах різної крутизни.
За ступенем підзолистості серед них зустрічаються дерново-середньо, сильно і слабопідзолисті.
2. Дернові грунти на алювіально-делювіальних відкладах.
Грунти цього типу залягають на широких вирівняних вододільних просторах, схилах, улоговинах, а також на над заплавних терасах на слабо і добре дренованих ґрунтотворних порадах. Сформувались вони під покривом лісової та лучної трав"янистої ро¬слинності, поєднуючи в часі процес опідзолення з дерновим грунто-творчим процесом.
За товщиною гумусових горизонтів ці грунти поділяються на -глибокі, в яких в темносірий колір забарвлений горизонт сягає 50-70см та дернові опідзолені, у яких ілювіальний горизонт має сірий або ясно сірий колір і загальний гумусовий горизонт становить 30-40см та наносні алювії.
Чистий алювіальний горизонт у них відсутній.
За механічним складом серед дернових грунтів найбільш поширені середньосуглинкові та легкосуглинкові грунти.
Ці грунти значно краще піддаються окультуренню ніж дерново-підзолисті, природна родючість їх також краща.
3. Лучні та лучно-болотні на алювіально-делювіальних від¬кладах.
Грунти цього генетичного типу сформувались під покривом лу¬чної трав"янистої рослинності в умовах неглибокого (1,8-3 м)рівня підґрунтових вод, Таким чином верхня частина профі¬лю формується під впливом атмосферних опадів, а нижня зазнає впливу підґрунтових вод, тому лучні грунти на території району зустрічаються неоглеєні і в різній мірі оглеєні.
Ці грунти залягають на заплавах річок і над заплавних терасах, балках, з рівним і слабо хвилястим рельєфом, утворились на до¬сить дренових делювіально-алювіальних відкладах.
4.Дерново-буроземні та лучно-буроземні грунти на алювіа¬льно-делювіальних відкладах.
Ці гунти утворились внаслідок дернового процесу ґрунтоутворен¬ня, що проходив під лучною трав"янистою рослинністю на бурих лі¬сових грунтах. Розташовані вони на заплавах гірських річок та над заплавних терасах, а також в підніжжях гір. Сформувались на делю¬віально-алювіальних відкладах.
В цих місцях добре розвинений трав"янистий покрив, широко представлений кореневищними та розлого-кущовими злаками. Цей тип грунтів не є зональним, він виник в наслідок давнього і інтенси¬вного пасовищного тваринництва та окультурення господарською діяльністю людини. Вони є основним фондом орних земель в гірсь¬кій зоні Карпат.
Характерною ознакою даних грунтів є наявність дернового гори¬зонту темносірого з бурим відтінком забарвлення, більшою насиче¬ністю обмінним кальцієм.
Горизонт (Н) буває забарвлений в темнувато-сірий з бурим відтін¬ком колір до глибини 36-65 см. і горизонт (Нр) відповідно повністю або частково.
5. Буроземно-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних відкладах.
Утворились ці грунти в результаті поєднання підзолистого та буроземного процесів. Поширені вони в передгір"ї і в горах, у нижньому, зрідка в середньому поясах на слабо дерновому суг¬линковому делювії.
В передгір"ї ці грунти залягають на висоті від 150 до 400 м на горбах та увалах. В горах ці грунти залягають на видовжених делювіальних шлейфах, конусах виносу, на схилах і вододілах, до висоти 400-500 м. над рівнем моря.
Залежно від рельєфу, а також від кліматичних умов можуть утворюватися різною мірою оголені грунти цього типу.
В межах району, враховуючи різні умови грунтотворення, ці грунти діляться на ряд різновидностей.
6. Бурі лісові та дерново-буроземні грунти на продуктах зві¬трювання пісковиків і сланців.
Поширені під лісами і безлісних площах гірської території.
Залягають на добре дренованих кислих материнських породах, що являють собою елювій-делювій карпатського флішу на схилах різної крутизни.
Бурі лісові та дерново-буроземні грунти лісово-лучної зони Кар¬пат, що залягають на схилах закономірно змінюють свої внутрішні властивості із збільшенням висоти над рівнем моря, їх механічний склад легшає і зменшується вміст загального обмінного й органічно¬го зв"язаного кальцію, а також і фосфору проти вмісту органічної речовини.
Залежно від умов поверхневого стоку і внутрішньої тренованості, а також від кліматичних умов вказані властивості грунтів можуть змінюватися у межах кожного з вертикальних поясів.
У межах кожного з поясів ці грунти мають різну глибину профілю (рухаючи до корінної породи ) і різний ступінь щебінюватості, в зв"язку з чим виділяються види: глибокі і неглибокі не щебенюваті, щебенюваті і камянисті.
Ці ознаки мають важливе виробниче значення при використанні грунтів в сільському господарстві та лісовій справі.
7. Гірсько-лучні грунти на елювії Карпатського флішу.
Гірсько-лучні (полонині) грунти займають найвищі частини Кар¬пат, що лежать за лінією лісів в так званій полонинній (субальпійсь¬кій і альпійській) зоні і в Гринявських горах та по вододільному гре¬бню Чорногірсько-Чичвинського хребта.
Сформувались вони під трав"янистою рослинністю і дрібними на¬півчагарниками (чорниці, брусниці та ін.). Грунтотвірними породами є в основному продукти звітрювання пісковиків (Чорногора) та дав¬ніх кристалічних сланців в Чичвинських горах.
Глибина ґрунтового покриття не перевищує 50-60 см. В комплексі з гірсько-лучними грунтами залягають гірські оторфовані та гірські торфовища. Щебінь зустрічається у всіх горизонтах.
1.7. Рослинність
Розвиток рослинності відбувається під впливом досить складно¬го комплексу зовнішнього середовища, який і обумовлює її ха¬рактер у вигляді рослинних угрупувань.
Коротко зупинилось на характеристиці рослинності району історії її формування та еволюції.
За М.Г. Поповим Карпати відносяться до Центральноєвропейської геоботанічної провінції. В пліоцені ця провінція була субтропічною. В кінці пліоцену степові форми замінили древньосередземноморські, а субтропічний ліс був замінений буковим прибореальним.
Материкове зледеніння, що наступило потім, привело, в період максимального його розвитку до відступу степу приборе-ального лісу в захищені долини Карпат головним чином на їх пів¬денні схили, до широкого розповсюдження в цих горах рослинно¬сті тайги, яка прийшла з півночі Скандинавії та Північної Англії, частково ж з Валдайської височини.
У видозміні рослинності, особливо лісів Карпат, велику роль відіграла людина.
Первісна рослинність тут значною мірою винищена, а прос¬тори, які колись були вкриті нею, тепер перетворились в орні землі, луки та інші сільськогосподарські угіддя, Територія Косівського району в геоботанічному відношенні входить до Центрально-Европейської провінції Карпатського сектору, який можна поділити на два регіони: перед гірський та гірський.
Як вже згадувалось, ліси передгірної частини /Прутсько-Черемошська височина/ Косівського району зазнали великих змін під впливом господарської діяльності людини. Найбільшої видозмі¬ни зазнали тераси долин річок, де колись були поширені вільхові та дубові ліси.
Передгір'я на загальному фоні виділяється своїми широко¬листяними лісами, ці ліси збереглися на менш доступних площах для землеробства, які розвиваються на дерново-підзолистих грун¬тах. З висотою поступово починає переважати бук і посилюється роль хвойних ялини і смереки. В склад цих лісів входять листяні та хвойні породи: бук звичайній, граб, дуб черешчатий, дуб скалистий, клен, липа та ін.
З мішаних лісів в передгір'ї найбільш поширені дубо¬во-гробові, грабово-букові, буково-ялинові.
В підліску таких лісів зустрічаються кущі ліщини звичайної, береск¬лету європейського, бузини червоної, смородини, гліда, калини, шипшини.
Для цих лісів в трав'яному покриві найбільш характерні: копитень європейський, ясмінник душистий, папороть ти інші види.
Абсолютні висоти гірської частини Косівського району та достаток атмосферних опадів створюють сприятливі умови для роз¬витку темно-хвойних і букових лісів. У даному районі можна виді¬лити чотири ландшафтно-рослинні вертикальні пояси, які не завжди чітко виражені.
Найширшу смугу займає пояс густих тінистих букових лісів який піднімається на висоту до 1200-1300 м над рівнем моря. Бук тут домінуюча порода. Чисті насадження його зустрічаються рі¬дко, частіше всього це мішаний ліс буково-смерековий, ялиново-буково-смерековнй.
В підліску спостерігаємо занігтицю, папороть, плакун, проліску, ві¬всяницю, крокусу, вероніку, тонконіг. Добре розвинений моховий покрив, верхня границя бучин нерідко поступово переходить в сме¬рековий пояс, особливо в Чичвинських горах, або частіше в смери-ково-ялинові ліси.
Верхнім лісовим поясом є гірська-тайга, що складається з чистих насаджень ялини. Ялинові ліси дуже густі. Підлісок надто бідний: брусниця, чорниця, занігтиця, папороть та ін. Верхня границя гірської тайги піднімається до 1500-1600 м над, рів¬нем моря. Тут до ялини домішується кедр і гірська сосна.
Серед букового і ялинового поясів, на плосковершинних хребтах і пологих схилах розвинені гірсько-лісні луки. Луки вторин¬ні, тобто утворились на зрубах. За флористичним складом вони по¬дібні. Па них ростуть злаки - червона вівсяниця, трищестинник, щу¬чник, і багато різнотрав'я. Для ялинового пояса, крім того, характер¬ні дзвоники, купальниця і субапьйські види - альпійська тимофіївка, гірський меум ти ін.
Вище смуги гірської тайги поширені полонини, які мають виключно важливо значення для розвитку громадського тваринництва. Влітку тут випасають худобу.
Полонини мають два рослинні пояси - субальпійський і альпійський. Рослинність першого з них складається з чагарникового криволісся /гірська сосна, зелени вільха/, низьких напівчагарників і трав. Серед напівчагарників домінує чорниця яка разом з личкою і щучником утворює густі суцільні зарослі, малопридатні для пасовищ. Вони пе¬реважають на схилах північної експозиції. Своєрідні зарослі ялівцю. Він росте у вигляді купок.
Серед трав'янистих формацій найчастіше зустрічаються мичники, які займають 60 % всієї площі полонини. Вони поширені від верхньої границі лісу /1500 м/ і піднімається до 1600-1700 м над рівнем моря, переважно на сухих схилах південної експозиції з невеликими нахи¬лами. В нижньому поясі ростуть лісові трави: повзуча горлянка, лі¬сова фіалка, підмаренник, червона вівсяниця, звичайна польовиця і т.д.
У верхньому поясі з'являються Інші види - красива і при¬земкувата вівсяниця, тирлич, вічнозелена осока, трироздільний сит¬ник і т.д.
Другим поширеним типом рослинності є щучникові формації /щучник, червона і приземкувата вівсяниця та ін/, що спос¬терігаються головним чином на крутих схилах і зволожених грунтах.
Більш різноманітні в Флористичному відношенні чсрвоно-вівсяничні луки /червона вівсяниця, тонконіг, звичайна польовиця, щучник, мичка та ін./.
Альпійський пояс полонин розміщений вище 1850 м над рів¬нем моря, покритий густими низькорослими травми. Тут виділяється декілька типів луків: призимкувато-вівсяничні на сухих схилах, сит¬никові на кам'янистих схилах і вершинах гір.
Часто зустрічається голубичні і брусничні пустища. Менше розви¬нені луки сеслерії, чорної і зеленої осок. На скелястих вершинах і кам'янистих розсипах ростуть кущі карпатського рододендрона, примули, жовтозілля, товстянка, ломикамінь та Інші види.
