Основну частину водних ресурсів Закарпаття становлять річкові стоки. Води наявних озер і деяких штучних водойм за кількістю незначні. Вся територія Закарпаття є водозбором бассейну р. Тиса (притоки р. Дунай), яка бере початок у гірських лісах Рахівського району (р. Біла та Чорна Тиса). Тиса має протяжність близько 220 км на території Закарпаття. Вона приймає на території області притоки таких річок як Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Чорна і Біла Тиса, а води рік Латориця й Уж, що також формуються на території області, впадають у річки Лаборець і Бодрог, а далі – у р. Тиса вже за межами України. На рис. 2.2. приведено карту гідрографічної мережі в Закарпатській області. На цій же карті приведено характеристику ландшафтів- водозборів основних річок області. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня. Серед них: 4 річки (Тиса, Боржава, Уж, Латориця) мають довжину понад 100 км, 153 річки довжиною більше 10 км, 2 030 річок довжиною менше 10 км. Загальна довжина річок у області – 19 793 км. Середня густота річкової мережі становить 1,7км/км2,що в чотири рази перевищує цей показник по Україні.
Середній багаторічний водний баланс Закарпаття і інших західних областей та в цілому по Україні приведено в таблиці 1
Загальний стік західних областей складає понад 35% стоку всіх рік України, а половина з нього припадає на річки Закарпаття, хоча його площа становить лише 2,1% площі держави.
Частина цього стоку формується на румунській, угорській, словацькій територіях бассейну р. Тиса. Так, ріки Вішеу та Іза з румунської території впадають в р. Тиса вище м. Тячів, ріки Красна та Самош із угорської території також впадають у р. Тиса в низинній зоні (вище м. Чоп), а річки Убля й Улічка зі словацької території є правобережними притоками р. Уж поблизу смт. В.Березний.Загало м ріки, що формуються в Українських Карпатах, належать до трьох великих річкових басейнів, а саме р. Вісла, яка впадає в Балтійське море та рік Дністер і Дунай, які впадають у Чорне море. Річки Закарпаття мають типово гірський характер: русла мають значний ухил, швидку та бурхливу течію (до 3-5 м/с), незначну глибину (0,5-1,5 м). Так, р. Чорна Тиса має нахил 19 м/км, потік Говерла 75 м/км, ріка Брустурянка – 100 м/км. В середньому за рік спостерігається до 20 піків підняття рівня води в річках Закарпаття. Влітку живлення рік відбувається в основному за рахунок дощів, навесні – снігове і дощове, восени – дощове і підземне.
Ширина долини гірських річок залежить від рельєфу території (див. рис.2.2). Питома водність на 1 людину у Закарпатті значно перевищує середньоукраїнські показники. Водночас, в області відчутна нестача води, особливо для забезпечення населення. Однією з причин цього є великий річний стік води, яка переважно транзитом скидається через територію області у р. Тиса й далі в р. Дунай. Протягом року цей стік дуже нерівномірний. Майже 75% стоку припадає на весняні і осінні паводки і тільки 25% – на інші періоди року.
У гідрологічному відношенні на стік дуже впливає стан і ландшафт території водозбору, характеристику якого приведено на рис. 4. Для водозбірної території верхів’я басейну р. Тиса характерним є гірський ландшафт і значна залісненість території. Гірський ландшафт впливає як на перебіг атмосферних процесів (інтенсивність дощів, снігопадів тощо), так і на темпи стоку, розподіл водних ресурсів по території (через мережу гірських долин). Він також впливає через вертикальну поясність на формування ґрунтів та на продуктивність рослинного світу, тобто на екологічний стан гірських комплексів. Залісненість і стан лісів (які також тісно пов’язані з вертикальною зональністю, а в теперішній час значною мірою й з господарською діяльністю) впливають на формування клімату та на регулювання атмосферних опадів. Науковцями Карпатської дослідної станції на гірському лісогідрологічному стаціонарі поблизу м. Свалява встановлено, наприклад, що стиглі букові ліси затримують (і випаровують) на могутніх кронах бучин до 25% опадів, а вічнозелені смерекові деревостани – аж 37% від кількості опадів. Звичайно, решта опадів потрапляє під намет дерев і подальша їх участь у процесах транспірації, випаровування, переводу в ґрунтові стоки залежить від стану підстилки і ґрунту, від крутизни схилів, від кількості й інтенсивності опадів і т. ін. Важливо, щоб не формувався (або був незначним) поверхневий стік, який на знеліснених територіях може перевищувати 60% загальної кількості опадів, тоді як на заліснених майже не виражений або незначний (до 3%). Тобто заліснені території зменшують поверхневий стік у багато десятків разів (до 70 разів), навіть під час зливових дощів – у 10-20 разів. Лісова підстилка є надійною губкою для переведення поверхневого стоку в ґрунтовий та захистом від ерозійних процесів. Підстилка здатна акумулювати в 10-15 разів більше води за свою вагу. Ось одна з причин того, чому законодавством України з 2006 року заборонено використання тракторного трелювання та транспортування деревини в лісозаготівельній практиці. русла річок. Особливістю гірських річок є значна кількість твердого стоку, який транспортується по руслу річок у вигляді гальки та розмитої глини (завислі мулові та піщані частинки). По їх дну, особливо в паводки, переноситься велика кількість наносів. Останні змінюють русло річок, утворюють загати, зменшують їх пропускну здатність. Потужність твердого стоку знаходиться в прямому взаємозв’язку з еродованістю земельних площ лісового та сільського господарства, станом річкових долин (особливо берегів річок) тощо, тобто є вкрай небажаним. Для території Закарпатської області, як і всього регіону Карпат, характерна підвищена кількість опадів, яка до того ж дуже нерівномірно розподілена як у часі, так і по території. Найбільше опадів у гірській частині області, яка займає близько 75% її території. Тут в середньому за рік випадає 900-1400 мм опадів, тоді як у низинній частині області – 600-700 мм. В окремі роки, роки високої водності, опади в горах досягають 2400 мм, тобто дві середньорічні норми. В окремі місяці може випасти 250-400 мм опадів при нормі 70-120 мм, а в окрему добу зливові дощі можуть перевищувати місячну норму опадів протягом доби. У такі періоди можливі паводки й інші природні процеси (селі, зсуви тощо), яким сприяє значне перезволоження території. розподіли
Опади бувають дощові, снігові або змішані. Формування річкового стоку за рахунок снігових опадів у Закарпатті також має свої особливості, які пов’язані з великими коливаннями в часі кількості опадів і температури. Максимальні води в сніговому покриві формуються в кінці лютого при щільності снігу 0,2-0,4 г/см3. У багатосніжні роки висота снігу в горах може досягати 200 см, а в гірських долинах – до 80 см. Особлива роль тут належить полонинам і приполонинським лісам, від стану яких суттєво залежить регулювання стоку. На території області це – гігантський акумулятор вологи на площі близько 80 тис. га. За оцінками науковців водорегулююча здатність 1 га приполонинського лісу еквівалентна 10 га лісових площ нам нижчих висотних рівнях, а підвищення лісистості в водозбірних басейнах річок на 1% збільшує водність річок у меженний період на 9,0-11,9 мм тобто збільшується водорегулююча здатність лісу.
Більшість приток річок області формується в гірській зоні, де ухили території і швидкість води в руслах відносно великі (до 6 м/с). Проходження великої маси води під час паводку має велику руйнівну силу при таких швидкостях. Це спричинює бокову та донну ерозію русел водотоків, а в надзаплавних терасах – руйнування комунікацій, будівель тощо. Найбільші модулі стоку характерні для гірських річок. Наприклад, у верхів’ях річок Тересва, Шопурка, Мокрянка середньорічний поверхневий стік з 1 км2 площі складає понад 1 млн. м3 води (40 л/с), а в середньогір’ї цей показник складає 400-700 тис. м3. На одного жителя області середньорічний стік становить понад 7 тис. м3, тоді як у середньому по Україні всього 1,1 тис. м3. Якість поверхневих вод за екологічною оцінкою вважається високою (близька до якості природних вод) у верхніх ділянках річок. Тут практично відсутня господарська діяльність. У зонах із антропогенним навантаженням, де має місце забруднення поверхневих вод, вони оцінюються як чисті або умовно чисті. У Закарпатті, порівняно з іншими районами України, ситуація з забрудненням поверхневих вод вважається кращою. Однак екологічна рівновага в гірських районах дуже хитка. Антропогенні навантаження тут можуть дати катастрофічні наслідки. Природний потенціал самоочищення поверхневих вод оцінюється за інтегральними показниками як дуже низький у гірській, низький – у передгірній, середній – у низинній зоні. Це якісна оцінка стійкості поверхневих водних області ресурсів щодо техногенного навантаження. Озера, ставки, водосховища, яких в області 137, з них 32 – високогірні озера, не відіграють великої ролі в водному балансі області. Загальна площа дзеркала ставків і водоймищ – 1,5 тис. га. Більшість із них – це незначні за площею водного дзеркала озера (<1 га). Найбільшим в області є озеро Синевир (“Морське око”, площа 7 га), яке розташоване на висоті 989 м нрм. і має запрудне походження. В області зарегульованого річкового стоку в водоймах тільки 58,6 млн. м3, що складає менше 1% від середньорічного стоку, який формується на території області. Це ставки та водоймища, які частково використовуються для риборозведення й енергетики, зокрема водоймище Теребле-Ріцької ГЕС загальним проектним об’ємом 27 млн. м3. У теперішній час він значно менший через накопичення твердих наносів. Серед цікавих озер назвемо озера з кришталево чистою водою вулканічного походження – Ворочівське (0,4 га, 700 м нрм.), Синє (~2 га, 600 м нрм.), Липовецьке (0,18 га, 500 м нрм.), гірські екзотичні озера – Верхнє (0,24 га, 1628 м нрм.), Бребенескул (0,4 га, 1801 м нрм.), Несамовите (0,3 га, 1750 м нрм.), Брескул (0,1 га, 1750 м нрм.), Апшинець (1,2 га, 1487 м нрм.) та інші. Всі закарпатські гірські озера мають чисту, прозору воду, дуже екзотичні, оточені багатою рослинністю і мальовничими краєвидами. Це є унікальні екосистеми, котрі мають велике пізнавальне та рекреаційне значення.
Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси – 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу),як найчистіші, мають важливе значення для питного водопостачання. Основний водоносний горизонт приурочений до Закарпатського внутрішнього прогину, до валунно-галечникових відкладів річок Тиса, Боржава, Латориця та Уж. Розвідані підземні води відносяться до умовно захищених (20% запасів) або зовсім не захищених від забруднення через поверхневі водоносні горизонти. Діючі водозабори підземних вод є інфільтраційними. Тому якість води в них залежить від збереження чистоти поверхневого стоку, тобто від дотримання норм екологічної безпеки суб’єктами господарської діяльності як у зоні водозабору, так і на водозбірних площах річок. Це стосується й численних криниць, які дуже поширені в сільській місцевості з глибиною дзеркала вод від 0,5 м і більше. У річкових долинах носієм підземного потоку вод є алювій. Підземні водоносні горизонти тісно пов’язані тут з русловими водами річок, за рахунок яких поповнюються їх запаси.
Динаміка і структура використання прісних вод в області приведена в табл. 2. Тут вказано обсяги і призначення використаних водних ресурсів (поверхневих і підземних), стан очистки скинутих вод водокористувачами. За останні роки спостерігається значне (більш як у 2 рази до рівня 1990 р.) скорочення використання водних ресурсів. Щодо промисловості, то такий спад пояснюється її кризовим станом і це корелює зі зменшенням обсягів промислового виробництва, повним або частковим зупиненням великих підприємств із водоємким виробництвом (машинобудівних, лісохімічних, приладобудівних та інших). У сільському господарстві спад водоспоживання зумовлений, певно, не із зниженням обсягів виробництва, а зі збільшенням частки індивідуальних і малих фермерських господарств, які користуються нецентралізованим водозабезпеченням, а також практично знищенням систем зрошення, які були у колгоспах.
У господарсько-побутовому секторі спостерігається зменшення використання води. У 2005 р. на господарсько-побутові потреби використано тільки 20 млн. м3 проти 49 млн. м3 у 1990 р. Населенням раціональніше використовується вода з налагодженням індивідуального обліку забору води в будинках і окремих квартирах. Це позитивне досягнення в плані раціональності природокористування. Запровадження платного водокористування вже почало давати позитивні результати, що видно зі зменшення обсягів забору води на господарсько-питні цілі. У подальшому це повинно відіграти важливу роль в запобіганні забруднення та виснаження водних джерел, а також у забезпеченні населення водою належної якості.
Оцінка питної води у більшості централізованих мереж відповідає санітарним нормам. Однак є значні проблеми в забезпеченні якісною питною водою населення міст і сіл області, особливо правобережної частини м. Ужгород, багатьох сіл і селищ у яких відсутнє централізоване водопостачання взагалі. Із 579 сільських населених пунктів тільки 14 мають нині водопровідні та 6 – каналізаційні мережі. У багатьох містах мережі водопостачання зношені і застарілі. У цій сфері потрібно зробити дуже багато, щоб досягти європейських норм . У 2005р. із обстежених санітарними службами 97 проб води на водоймах 1 категорії не відповідали нормативам за хімічними показниками – 3.1%, за мікробіологічними- 63,0%, а на водоймах 2 категорії відповідно 3,2 та 21,2 %. У річках фіксується значне забруднення органічними речовинами, особливо в р. Уж поблизу м. Ужгород. У цілому стан поверхневих вод Закарпаття по забрудненню оцінюється як відносно задовільний серед регіонів України.
Благоустрій сіл і селищ міського типу, переважна більшість яких не має ні централізованого водопостачання, ні каналізаційних мереж, це надзвичайно важлива і необхідна ділянка роботи на найближчу перспективу. Якщо, звичайно, ми плануємо зробити привабливим наш рекреаційний потенціал і так званий сільський туризм. Що стосується гірських населених пунктів, то чимала кількість із них може бути легко забезпечена водою водогонами із численних гірських джерел. Такі водогони в багатьох селах люди самотужки зробили. Однак технічний рівень, а головне санітарно-гігієнічні норми таких споруд не завжди на належному рівні. Особливо це стосується скидів використаної води в побутовому секторі. Рідко де зроблено належну вигрібну яму для збору скидів. Здебільшого цей скид здійснюється в підґрунтовий шар або в потічок. Наявні в багатьох селах гірські потічки перетворилися на стічні канави. В результаті забруднюються річки, які для більшості міст області є джерелом забору для централізованого питного водопостачання. До того ж, наявні каналізаційно-очисні споруди міст і селищ міського типу не всюди мають достатні потужності та досконале обладнання. Отже в річки скидаються недостатньо очищені стічні води.
