Офіційна назва - Республіка Узбекистан. Географічне розташування - держава знаходиться в центральній і північно-західній частинах Середньої Азії, у межиріччі Амудар'ї і Сирдар'ї. Територія республіки простяглася із заходу на схід на 1425 км, а з півночі на південь - на 930 км і становить 447,4 тис. кв. км. Узбекистан межує з Афганістаном - 137 км, Казахстаном - 2203 км, Киргизстаном - 1099 км, Таджикистаном - 161 км, Туркменістаном - 1621 км і Аральським морем - 420 км. Населення - 26,485 млн осіб. У країні живуть представники 100 національностей і народностей, найбільш численні з яких: узбеки (75,8%), росіяни (6,0%), таджики (4,8%), казахи (4,1%), татари (1,6%). Столиця - Ташкент (2,166 млн осіб). Клімат Узбекистан характеризується рисами континентального субтропічного клімату - довготривалим сухим спекотним літом, прохолодною вологою осінню й нехолодною малосніжною зимою. Зимовий період на рівнинних та низьких передгірських районах триває від 1,5-2 місяців на крайньому півдні до 5 місяців на крайній півночі (на Устюрті). Середня температура січня близько -8°С (станція Чурук на Устюрті), на крайньому півдні, в Термезі - 2,8°С, в Шерабаді - 3,6°С. Абсолютний мінимум температури - 37°С (станція Чурук). Середня температура липня в північних районах до 26°С, на півдні - більш як 30°С; на висоті 3000 м - близько 10°С, місцями перевищує 15-16°С. Абсолютний максимум температури для рівнинних передгірських районів - 42°С. Влітку опівдні на поверхні землі температура сягає 60°С, а в піщаній пустелі - 70°С. Найменша кількість опадів випадає у рівнинній частині - 80-90 мм на рік. На схід та північ із збільшенням висоти кількість опадів зростає і сягає, а місцями перевищує 890-1000 мм на рік. Понад 70% опадів випадає взимку (у вигляді дощу та снігу) і навесні. Сніговий шар утворюється щорічно, але на рівнинах та у передгірських районах він часто нестійкий, тримається всього кілька днів. Товщина його коливається від кількох сантиметрів на заході (на рівнинних та передгірських частинах) до 60-80 см на сході (в передгірських районах і горах), місцями в гірських районах перевищує 100 см. Взимку на рівнинах Узбекистану переважають вітри північно-східного, східного та південно-східного напрямків. Влітку панують північно-західний, північний, та північно-східний вітри. У горах утворюються гірсько-долинні та схилові вітри. Весна (з квітня по червень) та осінь (з вересня по жовтень) - найбільш приємний час для мандрівок в Узбекистані. Заледеніння. На території Узбекистану невеликі льодовики розташовані у верхів'ях Кашкадар'ї (Сіверцова й Батирбай) та в басейні р. Пскем (47 льодовиків). Важливу роль у живленні річок країни відіграють льодовики верхів'їв Нарину й Карадар'ї, багаточисельні льодовики Алайського й Туркестанського хребтів і велике заледеніння Паміру. Рельєф За характером рельєфу Узбекистан поділяється на рівнинну та передгірську і гірську частини. У межах рівнинної частини виділяються Устюрт, алювіально-дельтова рівнина Амудар'ї і Кизилкум. Устюрт - хвилясте структурне плато з переважаючими висотами 200-250 м; воно різко відмежовується від прилеглих рівнинних просторів уступами (чинками). Алювіально-дельтова рівнина Амудар'ї охоплює територію за її нижньою течією, від Тюямуюнської тіснини до Аральського моря . Рельєф плоский (висота до 100 м) з рідкими останцевими височинами - Кубетау, Мангир, Тузкир та ін. З північного сходу на північний захід її перетинають стародавні русла Амудар'ї, по яким її води текли в Сарикамишське озеро. Кизилкум - це підвищена пластова рівнина з абсолютною висотою від 100 м на північному заході до 200-300 м на південному сході. Є гори: Букантау (висота до 764 м), Тамдитау (до 922 м), Кульджуктау (до 785 м) та ін.; схили їх скелясті та дуже порізані сухими ерозійними долинами, підніжжя обрамлені пролювіальними шлейфами. Зустрічаються замкнуті западини й улоговини. Найбільші з них - Мінбулакська (-12 м), Аякагітминська та Каракатинська - мають довжину 40-50 км. Гори відокремлюються одна від одної піщаними масивами з характерними для них формами еолового рельєфу. Передгірська й гірська частини включають гірські хребти Тянь-Шаню й Гіссаро-Алаю та міжгірські западини, що їх розділяють. Висота хребтів - до 4 тис. м та більше (пік ім. 22-го з'їзду КПРС, 4643 м, у Гіссарському хребті; г. Бештор, 4299 м, у Пскемському хребті). На крайньому північному сході простягаються хребти Західного Тянь-Шаню: Каржантау, Угамський, Пскемський, Чаткальський та Курамінський. Ферганська котловина, Ташкентсько-Голодностепська передгірська рівнина відокремлюють від цієї групи хребтів Туркестанський хребет (Гіссаро-Алай) та його західний відріг - Мальгузар і продовження його хребет Нуратау. Південніше розташована Санзаро-Нуратинська западина, відокремлена від розташованої на південь від неї Самаркандської улоговини горами Актау, Каратау та ін. На крайньому півдні республіки знаходяться Кашкадар'їнська й Сурхандар'їнська западини, розділені Гіссарським хребтом та його відрогом - горами Байсунтау; зі сходу Сурхандар'їнська западина обмежена хребтом Бабатаг. Природні ресурси На карті світу небагато держав, які б мали такі багатства, якими володіє земля Узбекистану. У надрах республіки міститься близько 100 видів мінеральної сировини, що користується значним попитом на світових ринках. На рубежі ХХ-ХХІ століть розвідані запаси корисних копалин країни перевищують за вартістю три трильйони долларів США. За запасами золота, міді, урану, срібла, цинку, вольфраму Узбекистан є одним із світових лідерів. Більша частина території республіки перспективна для видобування нафти й природного газу. За роки незалежності щорічний видобуток нафти та газового конденсату збільшено з трьох до восьми мільйонів тонн, газу - із сорока до шістдесяти мильярдів кубометрів. Розвинута із сивої давнини система зрошення й плодючі ґрунти дозволяють країні мати потужний аграрний потенціал. Вирощуючи щороку близько 4 млн тонн бавовни-сирцю, країна є найбільшим світовим виробником та експортером бавовни. Серед країн СНД Узбекистан посідає провідне місце з виробництва плодоовочевої продукції, фруктів і винограду, коконів, каракулю, вовни. Використання багатих природних ресурсів покладає на суспільство велику відповідальність за долю оточуючого світу. Гармонія інтересів Людини й Природи вважається на Сході найвищою мудрістю. Пам'ятаючи про аральску трагедію, треба відновити притаманне цивілізації Центральної Азії шанобливе ставлення до землі й води. Наш загальний обов'язок - зберегти для нащадків красу річкових оаз, гірських долин, степів і високогірь, багатство тваринного світу узбецької землі, про які із захопленням писали великі мандрівники минулого: китаєць Чжан Цань, європейці Марко Поло й Клавіхо, мусульмани Ібн Фадлан і Масуді; патріоти своєї вітчизни Беруні й Бабур. Внутрішні води Дефіцит води - проблема Середньої Азії. Характерний дуже нерівномірний розподіл рік по території Узбекистану. Особливо бідна ними рівнинна частина. Виходячи на рівнини, ріки втрачають свої води на зрошення, інфільтрування, випаровування і, поступово висихаючи, часто закінчуються сліпими долинами. У горах - розгалужена мережа річок. Енергетичні ресурси становлять 7,1 млн кВт на рік з можливим випрацюванням 107 млрд кВтг. Усі річки належать басейнам Амудар'ї та Сирдар'ї. Більшість рік має снігово-льодовикове живлення з максимальними витратами у липні. З водозбору Амудар'ї в середньому щорічно в рівнинні простори стікає 79 км3 води - EQ (1;2) всього стоку країни. Формується близько 6 км3, або 8% загального стоку рік басейну Амудар'ї. Найважливіша річка Узбекистану - Сирдар'я. Стік її дорівнює 38 км3, у тому числі близько 4 км3 (10%) формується в межах республіки. Більша частина приток Сирдар'ї повністю розбирається для зрошення і не доносить своїх вод до ріки. Озера розташовані в долинах і дельтах крупних річок і по периферії зрошуваних оаз. Найбільше озеро - Аральське море. Існують штучні озера-водосховища: Каттакурганське, Кайраккумське, Чардаринське, Куюмазарське, Касансайське, Тюябугузське ("Ташкентське море"), Чарвакське та інші. Ґрунти Найбільш поширені субтропічні гірські пустельні сіро-бурі ґрунти (особливо на півдні та заході) і гірські сіроземи. Переважають значні площі розвинутих та напівзакріплених пісків. У гірських районах півночі - гірські лугово-степові, гірсько-степові, гірсько-лугові, а також гірські коричневі ґрунти. У пустелі Кизилкум переважають піщані ґрунти, на внутрішніх останцевих масивах і стародавніх конусах виносу - сіро-бурі ґрунти, в низовинах - такири й такирні ґрунти. У передгірському поясі та поясі низьких гір - сіроземи: світлі (від 250 до 400 м), типові (400-700 м), темні (700-1200 м). У середньовисотному поясі (1200-2800 м) - коричневі й бурі гірсько-лісові грунти, у високогір'ях (понад 2800 м) - світло-бурі лугостепові ґрунти. Серед перерахованих численних автоморфних ґрунтів на слабостічних передгірських рівнинах і річкових долинах зустрічаються гідроморфні ґрунти - солончаки, лугові, лугово-болотні й болотні, а також полугідроморфні (з деякими ознаками автоморфних і гідроморфних ґрунтів) - сіроземно-лугові й пустельно-лугові. До особливого типу належать зрошувані ґрунти. Рослинність Ландшафти пустельної зони визначають рослинні групи з переважанням ксерофільних напівчагарників (переважно полину й кураю), рідкостійні групи з деревоподібних лободових (головним чином саксаулу), а також деяких деревоподібних або чагарникових псамофільних бобових, гречкові тощо. Основні рослини кам'янистих або гіпсових пустель - напівчагарник біюргун, полин і курай, чагарниковий саксаул і колюча чагарникова берізка. Рослинність піщаної пустелі представлена піщаною осочкою, білим саксаулом, різноманітними чагарниками з родини гречкових, чагарниковими астрагалами і кураєм, піщаним злаком аристиду, однорічним кураєм тощо. Для солончакових і глинистих пустель типові чорносаксаульники й зарості тамариксів. По долинам рік - тугайна рослинність з деревинних (тополі, верби, лоха), чагарникових (тамарикси, дереза, галімодендрон) і трав'янистих (тростяник, еріантус, куничники, верблюжа колючка, солодка, інколи дика цукрова тростина) формацій. У межах передгірського поясу розрізняють: передгірську рівнину (від 300 до 600 м), низькі (600-900 м) й високі (900-1200 м) передгір'я. Для передгірської рівнини характерні злаки тонконіг цибульний і осочка пустельна. Багато ефемерів з родини хрестоцвітих, бобових, злаків, бурачникових, складноцвітих, зонтичних, губоцвітих та ін. На низьких передгір'ях, крім того, часто зустрічаються багаторічні вегетативні грубостеблі трави: колюча кузинія резиноза - каррак (цінний корм на зиму), псоралея (медонос), фломіси, еремуруси, ферула каратавська, катран. У високих передгір'ях - сухий різнотравний степ з крупними злаками - пирієм опушеним та ячменем цибульним, а також крупними дводольними - оманом великим і алтеєю голоцвітковою. На хрящеватих ґрунтах - чагарники: мигдаль колючий, чагарникова вишня. У річних долинах - тополя, верби. У середньогірському лісо-лугово-степовому поясі на висоті 1200-1800 м основна рослинність - ксерофільні, а на висоті 1800-2500 м - мезофільні арчовники. Місцями невеликі ділянки яблуневих і горіхових лісів. У нижній частині схилів - алича, в долинах рік - тополя й верби. У Західному Тянь-Шані - береза. Площа, вкрита лісами, становить 2,7%. Тваринний світ Пустельні рівнини характеризуються великою кількістю плазунів. У піщаних пустелях - геккони, піщана й вухата круглоголовки, сітчата ящурка, піщаний удавчик. Крім піщаної, в глинистій і кам'янистій пустелях живуть степова агама, варан, черепаха, на півдні - ефа. Багаті піски ссавцями, особливо гризунами: мохноногий тушканчик, полуденна й велика піщанки, тонкопалий ховрашок; з хижаків - барханний кіт. У пустелях з твердими ґрунтами - червонохвоста піщанка, тушканчики (малий та Сіверцова), бухарська полівка, жовтий ховрашок. Із птахів для піщаних пустель найбільше характерні саксаульна сойка, пустельний ворон, сорокопуд і кам'янка. В тугаях багато птахів: фазани, чаплі-квакви, чорні ворони, руді славки; із ссавців - пластинчатозубий щур (крім басейну Сирдар'ї), очеретяний кіт, шакал, кабан. В оазах переважають птахи (мала горлиця, горобчики, ластівки, чорні стрижі, майна). Із птахів передгір'я - жайворонки і польові коники, в середньогір'ї - жовчна вівсянка, польовий жайворонок, у високогір'ї - рогатий жайворонок та гірський коник. Із ссавців характерні реліктовий ховрашок і бабаки (довгохвостий і Мензбіра). У листяних гірських лісах із птахів - велика горлиця, сіра сова, білокрилий дятел та ін., із ссавців - барсук, туркестанський щур, лісова миша, соня. Від пустель до високогір'їв зустрічаються лисиця, вовк, беркут, пугач, щитомордник. У водоймах водяться короп, вусач, червоноперка, сом та ін.; в гірських ріках та струмках - маринка, сомик, осман (у басейні Чирчика) і форель (у басейні Сурхандар'ї). У Сирдар'ї та Амудар'ї - 3 ендемічних види лжелопатоносів. Охорона природи На території Узбекистану є заповідники: гірсько-лісові - Зааминський, Чаткальський, Нуратинський, Кизилсуйський; рівнинні - Арал-Пайгамбарський, Кизилкумський, Каракульський, Зеравшанський, Бадай-Тугайський. Крім того, створено 9 заказників.
